«Луганський Чорнобиль» — так називає голова Луганської облдержадміністрації Геннадій Москаль стан житлово-комунального господарства свого регіону.
— Геннадію Геннадійовичу, щоразу розповідаючи про житлово-комунальне господарство області, ви оцінюєте його стан як вкрай критичний.
— Я сказав би навіть різкіше: це наш «луганський Чорнобиль». За роки, що минули, зношування комунікацій досягло мало не 100 відсотків. Проте в розвиток, підтримку ЖКГ ніхто(!) ніколи(!) нічого(!) серйозно не вкладав. Тільки «латалися» діри, як завжди, в надії на «авось». Крім того, коли ми сьогодні підняли проектну документацію того часу, то побачили, що всі об’єкти були розраховані на зимову температуру, що не перевищує 25 градусів. Сьогодні це був Алчевськ, завтра така проблема може виникнути в Стаханові, Брянці, Красному Лучі, Перевальську, Суходольську, Краснодоні, Луганську... Ідеться не лише про стан тепломагістралей, а і про водопровід, газові мережі. В обласному центрі, наприклад, газ прокладали в 60-ті роки. Хто за цей час цікавився його проходженням по трубах, нагромадженням у пазухах землі? Останні вибухи двох будинків, що забрали життя вісьмох луганчан, служать тривожним попередженням: зволікати далі не можна, час серйозно розпочати реформування комунального господарства, яке перебуває у вкрай аварійному стані.
— ...І тоді ви сказали керівникам: «Годі брехати!»
— Так, я їх закликав показувати щиру картину. Що вони і зробили. Виявилося, що 20-25 відсотків будинків проблемних міст не опалювалися з моменту розпаду Союзу. До речі, в Алчевську тоді не було показано 134 будинки, у яких роками не працювало опалення. Це з’ясувалося тільки під час аварії. Тепер люди нарешті отримають тепло.
— Якщо шукати причини ситуації, що склалася у житлово-комунальному господарстві Луганської області, не можна залишити без уваги момент закриття шахт і передачі майна вугільної галузі на баланс органів місцевої влади.
— Справді, шахти ліквідували, перед Світовим банком відзвітувалися. Дехто навіть нагороди одержав за це. А що робити із соціальною сферою? Міністерство вугільної промисловості, на балансі якого перебували соціальні об’єкти, якнайшвидше позбулося цього непотрібного баласту, передавши його органам місцевого самоврядування. Передали, а в грошах на утримання соціальної сфери відмовили. Громада, у якої дуже куций бюджет, сьогодні не в змозі утримувати це господарство. Зазвичай місцеві ради тих регіонів, де закрито шахти, на 95 відсотків дотаційні — власних доходів не мають. Місто Зоринськ у Перевальському районі, наприклад, мерзне вже 15 років, з часу закриття шахти. За цей період усе комунальне господарство стало непридатним. Води немає, опалення і каналізація не працюють. Без допомоги держави ситуацію змінити неможливо. Сьогодні за рахунок обласного бюджету в Зоринськ підводять газ, але це тільки початок вирішення проблем цього міста.
— І все-таки, Геннадію Геннадійовичу, як ви збираєтеся розв’язувати проблеми ЖКГ області, не маючи реальної фінансової бази?
— Як відомо, наша область дотаційна. Адже ми заробляємо лише 34 відсотки від того, що проїдаємо. Шукатимемо джерела. Братимемо кредити, виграватимемо гранди, залучатимемо міжнародну допомогу, користуватимемося лізингами... Днями провели інвестиційний форум, запросивши представників з провідних європейських країн, світових банків і фондів. Сьогодні проблема так загострилася, що далі зволікати не можна. Я почав цю роботу — і закінчу її.
— Чи не здається вам, що ви звалили на себе непомірну ношу? Адже схожа ситуація з ЖКГ спостерігається й в інших регіонах. Скажімо, у Донецьку, Запоріжжі. Отже, вирішувати її треба не локально, а в масштабах усієї країни. Ідеться про державну програму реформування цієї сфери...
— Так, житлово-комунальне господарство треба реформувати по всій Україні. Наш уряд повинен сказати собі: «Так далі жити не можна!» і взятися за роботу. Алчевськ може повторитися в будь-якій області. Ми чекаємо з боку держави активних дій, але і самі не маємо наміру сидіти склавши руки. Узяти, наприклад, органи місцевого самоврядування. Якщо питання про одержання прибутку (організації ринкових зборів, автобусних маршрутів тощо) — це справа місцевої влади, якщо мова про котельні, каналізації, водопровід — перекладається все на плечі держави. Але в законі про місцеве самоврядування зазначено, що вся власність, що перебуває на території міста чи селища, є власністю територіальної громади. Отже, треба шукати додаткові джерела для утримання соціальної сфери, заробляти гроші, шукати інвестиції. У Сєверодонецьку, наприклад, житлово-комунальну сферу підтримують за рахунок коштів від продажу землі і державного майна. Відремонтували ліфти, дахи будинків, дороги. Тут немає жодної квартири, де мерзли б. А в Алчевську із 360 ліфтів працює тільки 60.
— Геннадію Геннадійовичу, хотілося б закінчити розмову на оптимістичній ноті.
— Будемо працювати. Повернемо Алчевськ до життя і почнемо детально аналізувати ситуацію з ЖКГ по всій області. Розберемося конкретно по кожному місту і району: в одному випадку візьмемо в лізинг котельню, в іншому — почнемо встановлювати автономне опалення із залученням коштів населення, у третьому — візьмемо кредит для будівництва водовідводів чи заміни тепломережі. Як я вже казав, шукатимемо джерела фінансування. Другим етапом буде поступове реформування ЖКГ області. До нового опалювального сезону ми повинні значно поліпшити ситуацію і не допустити повторення другого Алчевська.
Алла Антіпова (Луганськ), газета «Голос України» №2502, 25.02.2006
