Николай Песоцкий: "Суд подтвердил, что уголовное дело против меня возбуждено безосновательно"

«pesotskiy.com.ua/»

Сьогодні ми наводимо повний текст рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2005 року, а також інші офіційні документи, які переконливо свідчать, що звинувачення на адресу Миколи Песоцького не знайшли жодного підтвердження.

***

Справа № 287/287-05

ПОСТАНОВА

ІМEHEM УКРАЇНИ

19 жовтня 2005 року суддя Печерського районного суду м. Києва Квасневська Н.Д. при секретарі Карпунові І.О., за участю прокурора Черняка О.М., адвокатів Кирилюка P.I. та Сергієнка В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві скаргу Песоцького Миколи Федоровича на постанову старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Мостового В.С. від 22.07.2005 року про порушення кримінальної справи відносно колишнього голови Державного комітету України з державного матеріального резерву Песоцького Миколи Федоровича за фактом зловживання службовим становищем за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Песоцький М.Ф. звернувся до суду зі скаргою на постанову старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Мостового В.С. від 22.07.2005 року про порушення кримінальної справи відносно нього – колишнього голови Державного комітету України з державного матеріального резерву Песоцького М.Ф. за фактом зловживання службовим становищем за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, посилаючись на те, що кримінальну справу відносно нього порушено незаконно, за відсутності передбачених кримінально-процесуальним законодавством підстав. Вважає, що постанова про порушення кримінальної справи суперечить вимогам ст. 94 КПК України, тому просить скасувати її.

В судовому засіданні заявник Песоцький М.Ф., адвокати Кирилюк P.I. та Сергієнко В.Г. підтримали викладені у скарзі вимоги.

Прокурор Черняк О.М. доводи, викладені у скарзі, не визнав, вважає, що скарга на зазначену постанову є безпідставною, оскільки дана кримінальна справа порушена з додержанням вимог ст. ст. 94, 97, 98 КПК України за наявності на те підстав, а тому просив залишити її без задоволення.

Заслухавши пояснення заявника, адвокатів, думку прокурора, дослідивши матеріали скарги та матеріали, на підставі яких було порушено кримінальну справу, суд приходить до висновку про необхідність задоволення скарги, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.2 ст.94 КПК України кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Підставами до порушення кримінальної справи не можуть бути припущення або дані, які не містять інформації про злочин.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст.364 Кримінального кодексу України (зловживання службовим становищем) виявляється у діянні, яке вчиняється з використанням службового становища, здійснюється в межах повноважень, наданих особі за посадою чи у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків, суперечить інтересам служби, тягне за собою тяжкі наслідки і знаходиться у причинному зв'язку із вказаними наслідками.

3 мотивувальної частини оскаржуваної постанови про порушення кримінальної справи вбачається, що внаслідок укладення угоди від 16.12.2002 року N юр-7-1/167-2002 між Держкомрезервом України і Міністерством оборони України про відпуск авіаційного палива в кількості 23,9 тисяч тонн на суму 36,8 млн. гривень у порядку тимчасового позичання утворена штучна заборгованість Міноборони України перед Держкомрезервом України на вказану суму. Голова Держкомрезерву України Песоцький М.Ф., використовуючи ситуацію, склалася, зловживаючи службовим становищем, всупереч інтересам служ6и та розпорядженню Кабінету Міністрів України від 04.11.2002 року Н!! № 624р., 16.12.2003 року від імені Держкомрезерву України уклав угоду № юр-136/2003 про уступку вимоги до Міноборони з Державною акціонерною компанією "Укрресурси". Згідно з угодою до ДАК "Укрресурси" перейшло право вимоги від Міністерства оборони України повернення до державного резерву 23,9 тис. тонн авіапального, за що ДАК "Укрресурси" зобов'язалася здійснити закладення до державного резерву авіапального чи за домовленістю сторін розрахуватися іншим способом. 18.12.2003 року між Держкомрезервом України та ДАК „Укрресурси” була укладена додаткова угода № 2/1 до угоди № юр-94/2003, якою передбачений вексельний розрахунок. Після цього, 18.12.2003 року між ДAК "Укрресурси" та ЗАТ ПФО "Iнтер-Eнepro" було укладено угоду № юр-13/2003Д уступки права вимоги боргу до Міноборони, на виконання якої здійснено розрахунок нeліквідними векселями. Невстановленою особою в січні 2004 року до Господарського суду м. Києва було надано документи від імені колишнього голови правління ЗАТ ПФО "Iнтер-Енерго" Молчанової Л.I., на підставі рішення суду в листопаді 2004 року з рахунків Міністерства оборони на користь ЗАТ ПФО "Iнтер-Енерго" були у безспірному порядку стягнуті кошти в сумі понад 40 млн. гривень.

На підставі викладеного прокурором в постанові про порушення кримінальної справи зроблено висновок про те, що внаслідок дій Песоцькоro М.Ф. як голови Держкомрезерву України державі завдано істотної шкоди.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів, котрі послугували підставою до порушення даної кримінальної справи, договір 16.12.2002 року № юр-7-l/167-2002 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Міністерством оборони України про відпуск авіаційного палива в кількості 24 тис. тонн на суму 36,8 млн. грн. на умовах тимчасового позичання, укладено у відповідності до вимог ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв", Постанови Верховної Ради України від 24.10.2002 року № 196-IV "Про відпуск Міністерству оборони України авіаційного палива з незнижуваного запасу державного резерву", розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.11.2002 року N 624-р "Про відпуск Міноборони авіаційного палива з державного резерву". Це стверджено, зокрема, рішенням Господарського суду м. Києва від 05.03.2005 року № 40/30-14/135, яке залишено у силі постановою Вищого господарського суду України від 07.07.2005 року за тим же номером, яким зазначена угода від 16.12.2002 року № юр-7-1/167-2002 визнана дійсною, а її положення такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України. За таких обставин ствердження про штучний характер утворення заборгованості за договором від 16.12.2002 року № юр-7-1/167¬-2002 не ґрунтується на матеріалах справи і нічим не стверджується. Окрім того, вказаний договір від імені Держкомрезерву України підписано Ржоткевичем В.Л., а Песоцькнй М.Ф. на той час взагалі не перебував на посаді голови Держкомрезерву i у матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані про те, яким чином він міг вплинути на утворення заборгованості за договором.

Як свідчать матеріали справи, у зв’язку з тим, що Міністерство оборони України свої зобов’язання перед Держкомрезервом за договором від 16.12.2002 року № юр-7-1/167-2002 щодо повернення авіаційного палива не виконало, між Держкомрезервом України та Державною акціонерною компанією "Укрресурси" 16.12.2003 року було укладено договір про уступку вимоги за № юр-136/2003. За умовами цього право чину до ДАК "Укрресурси" перейшло право вимагати від Міністерства оборони України належного виконання зобов'язання, тобто повернення до державного резерву тимчасово запозиченого авіаційного палива в кількості 23994,679 тонн на суму 36834676,91 гривень, натомість ДАК "Укрресурси" взяла на себе зобов'язання здійснити у визначений договором термін закладення до державного резерву авіаційного гасу у вказаній кількості або ж за домовленістю сторін розрахуватися іншими способами, не забороненими чинним законодавством України.

Матеріали справи свідчать про те, що відносини, які виникли між Міністерством оборони України та Держкомрезервом України є цивільно-правовими, оскільки виникли на підставі цивільно-правового договору про відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання. Це стверджується також гарантійним листом Міністерства оборони України від 09.11.2002 року № 139/5/2085, яким воно фактично поручилося перед Держкомрезервом за виконання свого зобов’язання щодо своєчасного повернення позиченого авіаційного палива.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору між Держкомрезервом України та ДАК "Укрресурси" від 16.12.2003 року № юр-136/2003 про уступку вимоги дотримано вимог ст. ст. 197, 202 ЦК України 1963 року, який діяв на час його укладення, та Закону України ,,Про державний матеріальний резерв". За змістом ч. 1 ст. 197 ЦК України уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору. Аналіз умов договору між Держкомрезервом України та Міністерством оборони України від 16.12.2002 року № юр-7-1/167-2002 дозволяє дійти до висновку, що він не містить заборони на здійснення уступки вимоги. Законодавство також не забороняє центральним органам виконавчої влади здійснювати уступку вимоги в цивільно-правовому порядку. Такої заборони не містить також i розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.11.2002 року № 624-р, яким дозволено Держкомрезерву України здійснити відпуск авіаційного палива Міністерству оборони на договірних умовах. В зв'язку з цим посилання у постанові про порушення кримінальної справи на вказаний нормативно-правовий акт для ствердження неправомірності укладення договору від 16.12.2003 року № юр-136/2003 є безпідставним. Крім того, з рішення господарського суду м. Києва від 14.09.2004 року № 40/303, постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2004 року i постанови Вищого господарського суду України від 15.06.2005 року за тим самим номером у справі за позовом військового прокурора Північного регіону України в інтересах Міністерства оборони до Держкомрезерву i ДАК "Укрресурси" випливає, що договір між Держкомрезервом України та ДАК "Укрресурси" від 16.12.2003 року № юр-136/2003 про уступку вимоги укладений з дотриманням вимог закону i не суперечить чинному на момент укладення договору законодавству.

Посилання у мотивувальній частині постанови про порушення кримінальної справи від 22.07.2005 року на те, що сам факт підписання Песоцьким МФ. Від іменем Держкомрезерву України договору від 16.12.2003 року № юр-136/2003 з ДАК "Укрресурси" про уступку вимоги є зловживанням служ6овим становищем, вчиненим всупереч інтересам служби, нічим не підтверджені i спростовуються матеріалами справи. Підписання цього договору не може розглядатися як таке, що суперечить інтересам служби, оскільки він є цивільно-правовим способом повернення до державного резерву тимчасово запозиченого авіаційного палива, виконання тим самим завдань, покладених законодавством на Держкомрезерв України та забезпечення державних інтересів, уступка здійснювалась не на безоплатній основі і не передбачала зменшення розмірів матеріальних цінностей, що підлягали поверненню.

Незважаючи на те, що в постанові про порушення кримінальної справи зафіксовано факт укладення між Держкомрезервом України та ДАК "Укрресурси" додаткової угоди від 18.12.2003 року № 2/1 до договору доручення від 18.03.2003 року № юр-94/2003, якою передбачено вексельний розрахунок, у ній не міститься жодних посилань чи обґрунтувань на користь незаконності цього право чину загалом i передбаченої у ньому форми розрахунків зокрема. У той же час розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.05.2002 року № 275-р ,,Про погашення заборгованості Держкомрезерву перед ВАТ "Укрнафта" Держкомрезерву прямо дозволено здійснювати розрахунки з підприємствами, установами i організаціями (дебіторами) за відпущені матеріальні цінності з державного резерву із застосуванням векселів на суму, що не перевищує суми боргу Держкомрезерву перед ВАТ "Укрнафтa", з наступною їх передачею ВАТ "Укрнафта" в рахунок погашення заборгованості. Таким чином, передбачена в угоді від 18.12.2003 року № 2/1 до договору доручення від 18.03.2003 року № юр-94/200З форма розрахунків цілком відповідала чинному на той час законодавству України, оскільки була встановлена загальнообов'язковим нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України.

Посилання у постанові про порушення кримінальної справи на заподіяння істотної шкоди інтересам держави головою Держкомрезерву Країни Песоцьким М.Ф. внаслідок таких дій як укладення 18.12.2003 року угоди між ДАК "Укрресурси" i ЗАТ ПФО ,,Iнтeр-Eнepгo" № юр-13/2003-Д уступки права вимоги боргу до Міноборони за підписом невстановленої особи, здійснення розрахунків між ДАК "Укрресурси" та ЗАТ ПФО "Iнтер-Енерго" неліквідними векселями на підставі цієї угоди, надання невстановленою особою у січні 2004 року до Господарського суду м.. Києва документів, викладених від імені колишнього голови правління ЗАТ ПФО "Інтер-Енерго" Молчанової Л.I., прийняття Господарським судом рішення, на підставі якого у листопаді 2004 року з рахунків Міністерства оборони України на користь ЗАТ ПФО "Інтер-Енерro" в безспірному порядку були стягнуті кошти на суму понад 40 млн. гривень, є безпідставним та суперечить матеріалам справи. З матеріалів справи чітко вбачається, що перелічені вище факти не перебувають у причинному зв'язку з діями Песоцького М.Ф. на посаді голови Держкомрезерву України і не можуть бути підставою для висновку про заподіяння державі істотної шкоди внаслідок його дій. Сама постанова про порушення кримінальної справи факт заподіяння шкоди державі пов'язує з діями інших осіб, деякі з них взагалі не встановлені, однак кримінальна справа порушена щодо Песоцького М.Ф. Матеріали справи не містять жодних даних про те, що мала місце змова скаржника з цими особами з тих чи інших мотивів, та в яких саме діях Песоцькогo М.Ф. з використанням службового становища виявився його вплив на заподіяння державі шкоди.

Таким чином, в порушення вимог ст. ст. 94, 98 КПК України в постанові 22.07.2005 року не наведені підстави прийняття рішення про порушення кримінальної справи відносно колишнього голови Державного комітету України з державного матеріального резерву Песоцького М.Ф. за фактом зловживання службовим становищем за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, оскільки в ході проведеної перевірки не досліджені всі обставини, котрі можуть впливати на висновки щодо наявності чи відсутності підстав до порушення справи, в зв'язку з чим дана постанова підлягає скасуванню, а матеріали – повернуті Генеральному прокурору України для проведення додаткової перевірки.

Керуючись ст. 236 КПК України, –

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу Песоцького Миколи Федоровича – задовольнити.

Постанову старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Мостового В.С. від 22.07.2005 року про порушення кримінальної справи відносно колишнього голови Державного комітету України з державного матеріального резерву Песоцького М.Ф. за фактом зловживання службовим становищем за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, – скасувати.

Матеріали повернути Генеральному прокурору України для організації додаткової перевірки.

На постанову може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва протягом семи діб.

Суддя: (підпис)

Секретар: (підпис)

***

26 жовтня 2005 року старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України О.М. Черняк подав до суду апеляцію, в якій просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2005 року і визнати, що кримінальна справа № 24-222 щодо Песоцького М.Ф. була порушена на законних підставах. У свою чергу Микола Песоцький та його адвокати звернулися до Апеляційного суду міста Києва із відзивом та запереченням на апеляцію прокурора. Ці документи ми теж сьогодні наводимо.

***

Апеляційний суд м. Києва

Скаржник: Песоцький Микола Федорович

ВІДЗИВ

на апеляцію Генеральної прокуратури України від 25.10.05

на постанову судді Печерського районного суду м. Києва Квасневської Н.Д. від 19.10.05 по скарзі Песоцького М.Ф. про скасування постанови про порушення кримінальної справи

Постановою судді Печерського районного суду м. Києва Квасневської Н.Д. від 19.10.05 у справі № 287/287-05 задоволена моя скарга про скасування постанови старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Черняка О.М. від 22.07.05 про порушення кримінальної справи щодо мене за фактом зловживання службовим становищем за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, прокурор звернувся до Апеляційного суду м. Києва з апеляцією, у якій просить постанову судді Печерського районного суду м. Києва Квасневської Н.Д. скасувати, а мою скаргу залишити без задоволення.

Після ознайомлення зі змістом апеляції вважаю за необхідне заявити, що доводи, наведені в її обґрунтування, є безпідставними і не відображають норм чинного законодавства України.

По-перше, прокурор на підтвердження своїх вимог посилається на те, що суддя замість того, щоб перевіряти наявність приводів і підстав для винесення постанови про порушення кримінальної справи, розглядав і вирішував ті питання, які вирішуються судом при розгляді кримінальної справи по суті; допустив суттєві порушення норм кримінально-процесуального законодавства при винесенні постанови від 19.10.05, а також послався на „невизначені нормативні документи”, констатуючи відсутність підстав для порушення кримінальної справи.

Вказані твердження не відповідають дійсності, оскільки під час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи суд діяв у повній відповідності до вимог п.2 та абз.4 п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11.02.05 №1 "Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи". Тобто, суд з’ясовував, чи були на час порушення справи наявними приводи, передбачені ч.1 ст.94 КПК, та чи мала особа, яка порушила справу, достатньо даних, що вказували на наявність ознак злочину (ч.2 ст.94 КПК).

Підкреслюю, що постанова судді не містить жодних суджень про вину чи невинуватість скаржника, у ній не аналізуються фактичні дані у контексті їх можливої доказової сили для доведення наявності чи відсутності складу злочину в діях особи, її вини чи не винуватості. Отже, суд не вирішував питань, які мають досліджуватися під час розгляду справи по суті.

Посилання прокурора на те, що суддею при винесенні постанови від 19.10.05 було порушено норми кримінально-процесуального законодавства України, не супроводжується вказівкою на конкретні норми, які начебто були порушені, і нічим не обґрунтовується.

Натомість суд, ретельно дослідивши матеріали, що стали підставою для винесення постанови про порушення кримінальної справи, дійшов в судовому засіданні до висновку, що цей процесуальний документ винесено за відсутності достатніх даних, які б вказували на наявність ознак злочину. У зв’язку з цим прокурором, який порушив кримінальну справу за таких обставин, було порушено вимоги ч.2 ст.94 та ст.98 КПК України, що чітко зазначено у постанові судді. Отже, говорити про „невизначені нормативні документи” немає жодних підстав.

По-друге, прокурор у своїй апеляції стверджує, що в процесі судового розгляду і винесення постанови суд обмежився дослідженням не всіх матеріалів справи, які були підставою для її порушення, а лише окремих документів, з посиланням на матеріали справи незаконно провів аналіз і дав оцінку цим документам як таким, що відповідають вимогам чинного законодавства, зробивши висновки у вигляді припущень. Водночас, за ствердженням прокурора, інші матеріали справи, що підтверджують, на його думку, реальність конкретної події злочину, вчиненого Песоцьким М.Ф., судом до уваги не взято (зокрема, це протоколи допиту свідків Тесленка І.В., Бондаренка В.В., Арсірія А.О. та Бобилева В.Г.; протоколи очних ставок між Песоцьким М.Ф. і Тесленком І.В. та між Бондаренком В.В. і Тесленком І.В.; висновки почеркознавчих експертиз; акти ревізії фінансово- господарської діяльності Держкомрезерву від 10.06.05 №06-20/27 та ДАК „Укрресурси” від 01.07.05 №06-20/33).

Разом з тим, зазначені в апеляції прокурора „окремі документи”, зокрема, договір від 16.12.02 №юр-7-1/167-2002 про відпуск матеріальних цінностей між Держкомрезервом України та Міністерством оборони України; договір від 16.12.03 №юр-136/2003 про уступку вимоги між Держкомрезервом України та ДАК „Укрресурси”; додаткова угода від 16.12.03 №2/1 між Держкомрезервом України та ДАК „Укрресурси” до договору доручення від 18.03.03 №юр-94/2003; угода від 18.12.03 №юр-13/2003-Д про уступку права вимоги боргу між ДАК „Укрресурси” і ЗАТ ПФО „Інтер-Енерго” – це ті основні документи, на які міститься посилання у постанові про порушення кримінальної справи та які були надані органом досудового слідства суду на його запит в якості матеріалів, що послужили підставою для порушення кримінальної справи. Саме тому вони були ретельно досліджені в судовому засіданні і суд надав їм відповідну оцінку з точки зору достатності підстав для порушення кримінальної справи.

При цьому судом у постанові чітко наголошено, що не можуть бути підставами для порушення кримінальної справи припущення або інші дані, що не містять інформації про злочин.

Відпуск Держкомрезервом Міністерству оборони авіаційного палива в кількості 24 тисяч тонн за договором від 16.12.02 №юр-7-1/167-2002 здійснено у повній відповідності з чинним законодавством України (Закон України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.97, постанова Верховної Ради України від 24.10.2002 №196-IV, розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.11.2002 №624-р), за рішенням вищих органів державної влади України. Це підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 05.03.05 №40/30-14/135, яке залишено у силі постановою Вищого господарського суду України від 07.07.2005 року за тим же номером. Окрім того, при порушенні кримінальної справи не враховано той факт, що договір було укладено 16.12.02, а я був призначений на посаду Голови Держкомрезерву 17.04.03, у зв’язку з чим вплинути на визначення умов договору і, відповідно, виникнення заборгованості жодним чином не міг. Безперечно, вказані обставини були добре відомі органу досудового слідства на момент порушення кримінальної справи і, відповідно, враховані судом при визначенні достатності підстав для її порушення.

Договір між Держкомрезервом і ДАК "Укрресурси" від 16.12.03 №юр-136/2003 про уступку вимоги укладено з дотриманням вимог ст.ст.197, 202 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, який діяв на той час, Закону України "Про державний матеріальний резерв", та не суперечить жодним актам законодавства України, у тому числі розпорядженню КМУ від 04.11.2002 №624-р. Це однозначно підтверджено рішенням господарського суду м. Києва від 14.09.04 №40/303, постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.04 і постановою Вищого господарського суду України від 15.06.05 за тим же номером у справі за позовом військового прокурора Північного регіону України в інтересах Міністерства оборони до Держкомрезерву і ДАК "Укрресурси".

Зазначені вище рішення господарських судів, які засвідчують законність угод, укладених від імені Держкомрезерву, є остаточними, а також, за змістом ч.5 ст.124 Конституції України, обов’язковими для виконання на всій території України. Саме тому їм була дана належна оцінка і вони були закономірно враховані судом при визначенні достатності підстав для порушення кримінальної справи щодо мене як колишнього Голови Держкомрезерву.

Більш детальні докази, якими підтверджується відсутність підстав для винесення старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України Мостовим В.С. постанови від 22.07.05 про порушення кримінальної справи відносно мене, містяться у моїй скарзі до Печерського районного суду м. Києва та постанові судді Печерського районного суду м. Києва від 19.10.05.

Не відповідає дійсності і посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що інші матеріали кримінальної справи (протоколи допиту свідків, очних ставок, висновки почеркознавчих експертиз та акти КРУ) безпідставно не були взяті до уваги.

Зокрема, висновки почеркознавчих експертиз, які підтверджують факт виконання підпису тією чи іншою особою на договорах, про незаконність яких говорити немає підстав, не мають за таких умов жодного значення.

Акт ГоловКРУ України ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Держкомрезерву від 11.02.05 №06-20/4 не містить жодних висновків про порушення тих чи інших норм чинного законодавства України з боку посадових осіб Держкомрезерву при укладенні та виконанні відповідних угод. Більше того, в Акті підтверджена заборгованість Міністерства оборони України перед Держкомрезервом України за відпущене авіапаливо за договором від 16.12.02 №юр-7-1/167-2002 та цивільно-правовий характер її утворення.

Що стосується інших матеріалів, на які посилається прокурор в апеляційній скарзі, а саме протоколів допиту свідків Тесленка І.В., Бондаренка В.В., Арсірія Я.О., Бобилева В.Г., протоколів очних ставок між Песоцьким М.Ф. та Тесленком І.В., між Бондаренком В.В. та Тесленком І.В., Акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДАК „Укрресурси” від 01.07.05 №06-20/33, то вони не були надані органом досудового слідства в якості матеріалів, що послужили підставою для порушення кримінальної справи, на два запити суду, і, відповідно, не можуть бути взяті до уваги при вирішенні питання про наявність підстав для її порушення. Інше рішення суперечило б принципу змагальності сторін, закріпленому у ст.161 КПК України, і статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.97, у частині рівності процесуальних засобів сторін обвинувачення і захисту як елементу права на справедливий судовий розгляд.

Таким чином, при розгляді скарги суд ретельно дослідив, проаналізував та оцінив матеріали, що послужили підставою для порушення кримінальної справи щодо мене, і констатував, що ці матеріали не можуть бути визнані достатніми даними, які вказують на наявність ознак злочину.

За таких умов постанова судді Печерського районного суду м. Києва від 19.10.05 про скасування постанови старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України від 22.07.05 про порушення кримінальної справи відносно мене за фактом зловживання службовим становищем за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, є законною, а будь-які підстави для її скасування відсутні.

Враховуючи викладене вище, прошу суд залишити апеляцію старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Черняка О.М. від 25.10.05 без задоволення, а постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 19.10.05 – без змін.

М.Ф.Песоцький

***

До Апеляційного суду міста Києва

Адвоката ТОВ "Консалтингова група

"Веред i компанія" Сергієнка В.Г.

в інтересах скаржника Песоцького М. Ф.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ

на апеляцію прокурора щодо скасування постанови від 19.10.05 Печерського районного суду м. Києва про скасування постанови про порушення кримінальної справи стосовно Песоцького М.Ф. у кримінальній справі № 24-222

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2005 року скасовано постанову старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Мостового В.С. від 22.07.05 про порушення кримінальної справи стосовно Песоцького М.Ф. за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.

26 жовтня 2005 року до вищевказаного суду надійшла апеляція старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю при провадженні досудового слідства управління нагляду за додержанням законів спецпiдроздiлами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю i корупцією Головного управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство Генеральної прокуратури України Черняка О.М. щодо скасування зазначеного рішення.

Доводи, викладені в скарзі прокурора на користь скасування постанови суду, не ґрунтуються на матеріалах кримінальної справи, що надавалися суду для вивчення, а також по своїй юридичній суті в даному випадку не є підставою для її скасування.

Вважаю, що постанова від 19.10.05 Печерського районного суду м. Києва є обґрунтованою та законною, а звернення прокурора до Апеляційного суду м. Києва носить суто формальний характер, оскільки він конкретно не вказує, які норми матеріального або процесуального законодавства порушено в ході прийняття рішення, а також не наводить в апеляції жодних беззаперечних аргументів, що спростовують доводи суду. Окрім того, деякі твердження прокурора не відповідають дійсності.

Зокрема, в апеляції наведено певний перелік порушень, котрі, на думку згаданого вище представника Генеральної прокуратури України, нібито допустив суд під час розгляду скарги Песоцького М.Ф. на постанову про порушення кримінальної справи. Однак, уважно ознайомившись з протоколом судового засідання, можна дійти беззаперечного висновку, що суд не допускав ніяких порушень.

Так, прокурор стверджує, що суд прийшов до висновку про необхідність задоволення скарги внаслідок вільного трактування на свій розсуд вимог ст. ст. 94, 98 КПК України. Водночас в тексті апеляції прокурор не наводить конкретних даних, які б на це вказували. Навпаки, в результаті уважного аналізу наданих суду матеріалів кримінальної справи, що стали підставою для прийняття рішення старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України Мостовим В.С. щодо порушення кримінальної справи стосовно Песоцького М.Ф. за ч. 2 ст. 364 КК України, цілком логічно випливає висновок: дії останнього не перебувають у причинному зв'язку із нанесенням державі істотної шкоди на суму понад 40 млн. грн., а також не містять ознак зловживання службовим становищем всупереч інтересам служби.

Як вбачається зі ст. 364 КК України, для наявності цього складу злочину в діях особи з об'єктивної сторони необхідно, аби мали місце порушення посадовою особою обов'язків, обумовлених її службовим становищем, а також щоб у результаті таких дій була заподіяна шкода державним інтересам та мав місце причинний зв'язок між злочинними діяннями службової особи і наслідками, що настали.

Проаналізувавши нормативно-правові документи, зазначені в описовій частині постанови про порушення кримінальної справи від 22 липня 2005 року, неможливо стверджувати про їх порушення Песоцьким М.Ф., оскільки вони мали дозвільний характер та наділяли його правом вчиняти дії цивільно-правового характеру. Тому посилання, зокрема на угоду від 16.12.05 № Юр-7-1/167-2002 між Держкомрезервом України та Міністерством оборони України і на постанову Верховної Ради України від 24.10.02 № 196-IV "Про відпуск Міністерству оборони України авіаційного палива з незнижувального запасу державного резерву", а також на розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.11.02 № 624-р "Про відпуск Міноборони України авіаційного палива з державного резерву", є недоречним i безпідставним. Цей висновок випливає з того, що Песоцький М.Ф. на той час не працював на посаді Голови вказаного Комітету, а отже й не підписував згаданий вище договір про відпуск пального на підставі правових актів, прийнятих законодавчою та виконавчою гілками влади.

Також з цього приводу необхідно відзначити, що справу щодо Песоцького М.Ф. за ч. 2 ст. 364 КК України порушено 22 липня 2005 року в результаті розгляду матеріалів кримінальної справи № 24-222 старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України Мостовим В.С., порушеної Головним слідчим управлінням МВС України 4 березня 2005 року за фактами заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем та службового підроблення, тобто за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 i ч. 2 ст. 366 КК України. Отже, незрозуміло, чому вказані справи об'єднані в одне провадження, адже це суперечить вимогам ч. 1 ст. 26 КПК України. Зі змісту зазначеної норми закону випливає, що в одному провадженні можуть знаходиться лише справи з обвинувачення співучасників злочинів, а також у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця i приховання злочину, недонесення про злочин та про службову недбалість, якщо вона сприяла вчиненню злочину.

Із цього приводу необхідно відзначити: якщо досудовим слідством у справі № 24-222 встановлено, що розкрадання державних коштів понад 40 млн. грн. сталося шляхом зловживання службовим становищем невстановленими посадовими особами i таким чином нанесено шкоду державі, то додаткове кваліфікування дій цих осіб за ст. 364 Кримінального кодексу України не передбачено.

Тобто, аналізуючи матеріали кримінальної справи, порушеної за ч. 5 ст. 191 i ч. 2 ст. 366 КК України, згаданий прокурор не міг порушувати кримінальну справу стосовно Песоцького М.Ф. за ч. 2 ст. 364 КК України i об'єднувати в одне провадження. Це суперечить не лише здоровому глузду, а й вимогам кримінально-процесуального та кримінального закону України i роз'ясненням пленумів Верховного Суду України щодо розгляду судами справ, пов'язаних із розкраданням майна.

Твердження прокурора в апеляції щодо порушення судом п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року № 1 "Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи", (а саме, твердження про те, що суд заздалегідь вирішував питання, котрі вирішуються в ході розгляду справи по суті), є голослівним, бездоказовим та таким, що не відповідає дійсності. Це доводиться тим, що в процесі розгляду справи за скаргою Песоцького М.Ф. досліджувалися тільки підстави та приводи щодо порушення 22.07.05 кримінальної справи старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України Мостовим В.С., що чітко зафіксовано у протоколі судового засідання.

До цього слід додати, що у суді першої інстанції старший прокурор Генеральної прокуратури України Черняк О.М. не навів жодних конкретних аргументів, які б спростовували доводи скаржника та його представників щодо відсутності приводів та підстав для порушення кримінальної справи стосовно Песоцького М.Ф. Судження прокурора мали теоретичний характер, а пояснення не базувалися на матеріалах справи, які стали підставою до порушення кримінальної справи.

Необхідно також зазначити, що в матеріалах, наданих Генеральною прокуратурою України на запити Печерського районного суду м. Києва, що стали підставою для порушення кримінальної справи, взагалі не було жодних фактичних даних, які б давали можливість зробити висновок про наявність реального існування у діях Песоцького М.Ф. конкретних ознак злочину. Навпаки, проаналізувавши вказані матеріали, можна дійти висновку, що Песоцький М.Ф. не здійснив будь-яких суспільно небезпечних діянь, за які його можна притягнути до кримінальної відповідальності.

Твердження старшого прокурора Генеральної прокуратури України Черняка О.М. про те, що суд при винесенні постанови обмежився дослідженням не всіх матеріалів справи, які стали підставою для порушення кримінальної справи, не можуть служити доводами для скасування постанови суду. Це підтверджується тим, що, згідно п. 4 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, суддя має вивчити надані прокурором матеріали, на підставі яких приймалося рішення про порушення кримінальної справи, а також у судовому засіданні заслухати пояснення осіб, які з'явилися, та міркування прокурора. Вказані вимоги суд виконав і двічі звертався з проханням до Генеральної прокуратури України щодо надання всіх необхідних матеріалів, що стосуються розгляду скарги по суті.

У судовому засіданні згаданий представник Генеральної прокуратури в повному обсязі використав своє право щодо приведення доводів по незадоволенню вимог скаржника та не заявляв ніяких клопотань стосовно надання суду додаткових матеріалів, які послужили приводами i підставами для порушення кримінальної справи. Саме матеріалами кримінальної справи, які надала прокуратура для вивчення суду, він аргументував свою позицію та запевняв суд, що вони є достатніми для висновку про наявність у діях Песоцького М.Ф. ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Окрім того, слід вказати, що у кримінальній справі № 24-222 знаходяться лише матеріали, які стали підставою до порушення справи за ч. 5 ст. 191 i ч. 2 ст. 366 КК України, та зібрані докази, котрі стосуються скоєння невстановленими посадовими особами розкрадання чужого майна шляхом зловживання службовим становищем, а не скоєння Песоцьким М.Ф. злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (тобто, немає сенсу досліджувати їх у суді). У зв’язку із цим хочу ще раз окремо наголосити, що така заява прокурора є безпідставною.

Не відповідає вимогам норм кримінально-процесуального закону і судження старшого прокурора Генеральної прокуратури України Черняка О.М. про те, що у постанові стисло викладено приводи та підстави до порушення кримінальної справи стосовно Песоцького М.Ф., а її зміст не суперечить вимогам ст. ст. 94, 98 та ст. 130 КПК України і повністю обґрунтовує прийняте рішення. Зокрема, у ч. 1 ст. 94 КПК України визначено вичерпний перелік приводів до порушення кримінальної справи, які розширеному тлумаченню не підлягають. Однак жоден із них у постанові про порушення кримінальної справи щодо Песоцького М.Ф. не зазначений. Як випливає зі сказаного, у ній не вказано, що приводом до порушення кримінальної справи прокурором є розгляд матеріалів кримінальної справи.

Також із зазначеного не випливає, що прокурор таким чином безпосередньо виявив ознаки злочину, оскільки він може це зробити безпосередньо у випадках здійснення загального нагляду, адже, як визначено у ст. 114 КПК України, при провадженні досудового слідства всі рішення у справі слідчий приймає самостійно.

Із цього приводу також слід додати, що у відповідності до п. 11 ч. 1 ст. 227 КПК України, на яку посилався у судовому засіданні згаданий вище представник Генеральної прокуратури, прокурор в ході здійснення нагляду за додержанням законів органами досудового слідства може порушити кримінальну справу в разі незаконної відмови в її порушенні слідчим.

Згідно вимог ст. 130 КПК України, в постанові зазначається обґрунтовування прийнятого рішення. Однак, як вбачається з постанови про порушення кримінальної справи від 22 липня 2005 року стосовно Песоцького М.Ф., старший прокурор Генеральної прокуратури України Мостовий В.С. посилався на нормативно-правові акти вказівного характеру, що не забороняли вчиняти цивільно-правові дії, в результаті яких вони по своїй природі не могли бути суспільно-небезпечними діяннями i тому не можуть свідчити про достатність даних на наявність у діях Песоцького М. Ф. ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Таким чином, судження представника Генеральної прокуратури в апеляції про відповідність постанови за своєю формою i змістом нормам чинного кримінально-процесуального законодавства України та обґрунтування у ній прийнятого рішення не відповідає дійсності.

Окрім того, слід зазначити, що викладені в апеляції твердження прокурора не ґрунтуються на матеріалах справи i на даних, зафіксованих у протоколі судового засідання та по своїй суті є невмотивованими. Тому апеляція за змістом не відповідає вимогам п. 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 350 КПК України, адже прокурором не приведено беззаперечних доводів на її обґрунтування і не зроблено посилання на всі відповідні аркуші справи, які підтверджували наведені у ній аргументи, що може мати наслідки, передбачені ст. 352 КПК України.

Беручи до уваги те, що вищенаведені доводи спростовують аргументи, викладені прокурором в апеляції, та враховуючи, що, згідно ст. ст. 94, 98 КПК України, під час порушення кримінальної справи у старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Мостового В.С. не було належної наявності приводів та достатніх даних, які б свідчили про реальність конкретної суспільно небезпечної події у діях Песоцького М.Ф., вважаю, що постанова від 19 жовтня 2005 року прийнята Печерським районним судом м. Києва у кримінальній справі № 24-222 цілком обґрунтовано та законно і підстав для її скасування немає.

На підставі ст. 351 Кримінально-процесуального законодавства України, –

ПРОШУ:

апеляцію старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю при провадженні досудового слідства управління нагляду за додержанням законів спецпiдроздiлами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю i корупцією Головного управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство Генеральної прокуратури України Черняка О.М. від 25 жовтня 2005 року щодо скасування постанови від 19 жовтня 2005 року Печерського районного суду м. Києва у кримінальній справі № 24-222 залишити без задоволення та зазначене рішення без змін.

Адвокат В. Г. Сергієнко

***

PS. Отже, 29 грудня 2005 Апеляційний суд міста Києва поставив остаточну крапку у так званій справі Миколи Песоцького.

Залишивши в силі рішення Печерський районного суду міста Києва від 19 жовтня 2005 року, Апеляційний суд міста Києва підтвердив, що кримінальна справа № 24-222 щодо Миколи Песоцького була порушена незаконно.