19 марта 2006 года общественная сеть „ОПОРА” собрала журналистов „на чаепитие” в конференц-зале Луганского городского центра занятости.. Должна и может ли демократическая власть стимулировать независимость СМИ? — об этом шла речь на собрании журналистов и представителей ГМ „ОПОРА”.
Для обсуждения участникам предлагались вопросы: Качественная журналистика — всегда оппозиционна? Почему многие журналисты послк Майдана снова возвращаются в оппозицию к власти? Является ли нынешняя провластная журналистика профессиональной? Являются ли большинство телеканалов провластными? Почему сейчас многие журналисты идут в политику? Как это может влиять на качество журналистики? А на качество политики? и так далее.
„Конец прошлого 2005 г. ознаменовался, в частности, тем, что политики рьяно начали “учить” журналистов профессии, то есть на законодательном уровне определили как именно должны работать СМИ во время избирательной кампании 2006 года. Подобные ограничения — не самый лучший стимул для развития демократических свобод, в первую очередь — свободы слова, даже, если они обоснованы необходимостью предотвращения грязных информационных кампаний. Сложились обстоятельства, ввиду которых журналисты, как решающий фактор формирования общественного мнения, в значительной мере исключены из политического процесса, им оставлена односторонняя роль комуникатора между политиками и обществом”, — отметил О. Кормилецкий.
Вот как разворачивалась дискуссия....
Орел И, газета „Кадиевка”:
— Журналисты сейчас стремятся во власть. Власть, очевидно, станет более прозрачной, но это повлечет за собой угрозу популизма. До этого было стремление бизнеса во власть. Что-то мы получили, а чего-то не получили. Был замечательный «круглый стол» по экономике. На нем прозвучала одна мысль, о коммерциализации СМИ. Специалисты, ученые, которые были на прошлом «круглом столе», утверждали, что рынок у нас очень примитивен и он требует очень низкую квалифицированную силу. В том числе и журналистов. Поэтому, журналисты-профессионалы выталкиваются из СМИ. Часть из них идет во власть, часть из них начинает обслуживать политиков. И они из СМИ уходят в теневое обеспечение политики. Это одна из дорог, куда действительно направляются журналисты, причем это социальное, рыночное выталкивание профессионалов из важнейшей сферы общества...
К сожалению, само по себе отсутствие командно-административной системы, в том числе и в СМИ, приводит к еще большему хаосу и закупорит свободу слова. Люди еще не привыкли работать в нормальных условиях, а в старых условиях они уже работать не могут.
Лещенко В. М., журналист, газета „Наш Край”:
— Чим наш медіа-ландшафт відрізняється від європейського? По-перше, ми маємо комерційні канали, які в тій чи іншій мірі партизовані, навіть не політизовані. Це зараз менше відчутно, але все-одно певний вплив тих чи інших політичних партій на телеканалах існує. ЗМІ надзвичайно комерціалізовані — в усіх новинах, на більшості каналів, можна купити будь-який сюжет. Ми не маємо громадського телебачення, яке було би повністю незалежним від влади як фінансово, так і політично, і могло би критично ставитися до будь-яких процесів. Ми майже не маємо серйозної друкованої преси, тому що всі наші найпопулярніші газети — це таблоїди. Ми ще маємо досить великий сегмент ділової преси, який є надзвичайно насиченим, і сегмент преси, яка близька до тих чи інших політичних партій.
Таким чином, суспільство, яке прагне отримати якісну журналістську інформацію про події в країні, та хоче обмінюватися цією інформацією через засоби масової інформації, позбавлене тих каналів, на яких це відбувається в Європі. Це громадське телебачення і так звана якісна преса.
В чому унікальність преси, яка може бути вільною і загальнонаціональною? В тому, що пресу складно закрити, тим більше в демократичних умовах. Я дуже критичний до української влади, до її вчинків в економічній сфері, але нарікати на те, що зараз свободи слова стало менше, не можна. Свободи слова стало більше і тут ми маємо абсолютно вільне і демократичне поле для розвитку.
Треба говорити про загальнонаціональні канали незалежного громадського телебачення, яке би було забезпечене якісним незалежним законодавством і доброю волею всіх політичних сил, не тільки провладних, але й опозиційних.
Я не можу погодитися з тим, що кожен журналіст, який працює в ЗМІ, є абсолютно відповідальним за те, що там відбувається. Тому що відповідальність власників засобів масової інформації є не меншою. І протиставляти журналістів і власників, мені здається, теж неправильно. Єдиний нормальний і робочий варіант, коли власник і журналісти становлять одну команду, яка сповідує єдину систему цінностей. Тільки тоді така система буде дієвою. А коли ця система цінностей побудована на бізнесі, як це робиться в Європі, то це команда, яка керується правильними цінностями. Будь-який бізнес чи команда ефективно працює тоді, коли вони дійсно є однією командою.
Низкодубова Анна, интернет-издание „Українські Новини”:
— Коли йдеться про те, що є небезпека для свободи слова саме в хаосі, чомусь ми відкидаємо можливе повернення до колишніх умов. Я маю на увазі, що перед виборами ми чуємо від політиків, про необхідність перегляду наявної схеми та балансу. Що необхідно щось відбирати у власників і повертати у власність журналістським колективам. На це зараз мало хто звертає увагу, але я вважаю це дуже небезпечним. Це шлях Росії, коли виникли гасла, що власники, бізнесмени, олігархи дуже погані, треба у них відбирати телеканали, газети і передавати їх у власність журналістським колективам. Але насправді дуже мало видань, які можуть бути прибутковими. І тоді, так чи інакше, після першого етапу, коли в когось із власників можуть відібрати той чи інший засіб масової інформації, журналістські колективи просто будуть змушені звертатися за фінансовою допомогою або до держави, або, на даний момент, до найвпливовіших політичних груп.
Малышев В. Ю., журналист газеты „Луганские Новости”:
— Для мене абсолютно неприйнятна теза, що свобода слова у нас розпочалася після помаранчевої революції. Це теза хибна і шкідлива. Це означає, що до помаранчевої революції у нас у всіх був кляп у роті і ніхто не міг висловитися. Як на мене, свобода слова на пострадянському просторі прийшла з перебудовою, прийшла з визвольними національно-демократичними процесами, і в тій чи іншій мірі вона існує вже понад 20 років. Ми можемо говорити про різні етапи становлення журналістики, про різні виміри свободи слова, але вони існують.
Однак, я не помітив, що журналісти йдуть у владу. Ви що, маєте на увазі трьох персон? Кіпіані, Шевченко, Герасим’юк? Навіть якщо взяти прохідні частини списків до Верховної Ради, музикантів не менше: Ротару, Ян Табачник, Руслана, Поплавський. А вони виконують спільну функцію. Бізнесу йде не 20%, не 50% і навіть не 75%.
Зараз у нас фактично три складових у парламенті. Парламент розділиться на три „Б”: бюрократи, балеруни і бізнесюки. Бюрократи — це партійна демократія, яка продає списки і збиратиме картки для голосування. Бізнесюки — це бізнес, який купує місця для вирішення власних проблем. І є третя категорія — балеруни. Це шоу-герлз, шоу-бойз, які віддають свої картки для голосування у Верховній Раді, порушують Конституцію і самостійно не голосують. Не буде голосувати ані Ротару, ані Руслана. Власне, в цю категорію балерунів потрапляють і журналісти.
У нас запрошують до влади не тих журналістів, що пишуть, а запрошують журналістів, які є телевізійними картинками. Вони виконують ту саму функцію атракції, яку виконують і Ян Табачник, і Софія Ротару. Пізнаване обличчя. З’ясувалося, що в партіях відсунуті які-небудь ідеологічні чинники, і їм потрібні для атракції якісь привабливі обличчя. Це може бути спортсмен, співак, телевізійний журналіст.
Що він буде далі робити? Швидше за все, перемелють його коліщатка існуючої структури. Журналістика фактично зараз, у Верховній Раді, не думаю що можлива. Журналіст там буде підпорядкованим умовам гри. Не захоче підпорядковуватися — він буде відкинутий з політики. Він може перейти знову в журналістику.
Я не бачу зараз можливості створення якогось об’єктивного видання чи телевізійного каналу. Я думаю, що громадське мовлення — це міф. Зараз населення вже настільки розуміє вагу коштів в суспільстві, що продажність журналістів і видань не виглядає чимось аномальним. Аномальним буде створення структури, яка буде намагатися бути об’єктивною і не буде брати грошей. Просто не вистачить кадрів для такої структури.
Ратникова О. В., газета „Труд Горняка”:
Насправді, нині в системі нової влади і, зокрема, секретаріату українського президента, немає такої структури, яка б займалася творенням і впровадженням сумнівної інформаційної практики, або й просто пропагандою. Власне я очолюю Інформаційну службу секретаріату президента, яка за змістом, функціями та характером роботи дуже подібна до таких самих підрозділів в інших європейських країнах. Хочу наголосити, що нова влада сьогодні вже зовсім забула про такі старі, зокрема для європейського медіаринку, поняття, як пропаганда і має глибоке розуміння того, що не може вже бути ні темників, ні петриків, ні томеників, чи інших нав’язаних медійних компонентів. Бо ми живемо в інший час, в іншу епоху, за вікном буяє інформаційна доба. Світ живе іншими викликами, іншими завданнями. Пора й Україні вже не згадувати про старі технологічні механізми, про старий індустріальний час і тоталітарні медіамоделі.
Влада реалізовує таке гасло: мінімум регулювання задля динамічного розвитку національної мадіасистеми і запровадження прозорих, справедливих і зрозумілих правил гри на медіаринку.
Влада дуже добре розуміє, що від динаміки розвитку інформаційної системи залежить розвиток „ринку ідей” забезпечення реформаторського курсу і загалом суспільного поступу. Влада перед собою ставить низку дуже конкретних і амбітних завдань, які будуть розв’язані і реалізовані ще в 2006 році. Хочу наголосити, що це буде не тільки задекларовано, але й ініційовано конкретні кроки. Передовсім ми можемо сподіватися на впровадження багатостраждальних основ суспільного мовлення впродовж цього року.
Перед нами стоїть дуже поважна, але, напевне, не короткотермінова місія чи завдання — роздержавлення системи ЗМІ. Це непросте питання, яке потребує кропіткої роботи усіх і ми почуємо багато дискусій, різних програм, різних бачень долання цього шляху.
І як завжди стоїть в порядку денному питання запровадження європейських правових та професійних засад в роботі національних ЗМІ. Звичайно, влада завжди має більше регулюючих механізмів. Важлива тут координаційна функція між різними організаціями, які діють в інформаційній галузі.
Але ми хочемо пропонувати той суспільний діалог, коли не просто будемо акцентувати увагу на владних механізмах, а говорити про спільну роботу і влади, і журналістів, і громадських організацій.
Я хотів би одразу зазначити, що Ющенко не раз наголошував на цінностях демократії і, зокрема, високій ролі і місії журналістики. Саме задля цього під патронатом президента буде реалізовано низку національних проектів в інформаційній галузі, які є для суспільства пріоритетними. Безумовно, ми маємо налагоджувати продуктивний і якісний суспільний діалог. Це не в останню чергу залежить від якісної інформації, якісної журналістики. Якщо говорити про те, яку позицію зараз займає влада, то вона закликає журналістів не просто обговорювати смисли, але й шукати їх, бути відповідальними і при цьому „гострити журналістські зуби” чи журналістські пера. Для природи влади це дуже корисно. Звичайно, влада, як і журналістика, нині потребує уваги інтелектуалів. Сподіваюся нове середовище не формуватиметься десятиліттями. Якісні зміни не за горами. Тому закликати тільки до пошуку смислів — цього, мені здається, для журналістики замало.
Ми дуже багато критикували попередню владу за якісь неправильні методи поводження з засобами масової інформації, думаючи, що коли прийде нова влада, то вони зроблять все ідеально. Але вони дуже часто схожі. Ці процеси мають відношення не тільки до однієї політичної сили, „Нашої України”, яка навіть не буде мати однозначної більшості в наступній Верховній Раді. Зараз потрібно апелювати взагалі до всіх політичних сил, і до опозиції, може, навіть більше, ніж до влади. Тому що тільки під тиском опозиції влада зможе щось змінювати в своїй діяльності
Дашина О. Е. „Вести”:
— Давайте посмотрим с точки зрения тех ошибок, которые уже были допущены властью за последние год и три месяца. Внесла ли свою лепту «Наша Украина» в абсолютную «джинсацию» и коммерциализацию СМИ, настроив журналистов на создание прежде всего заказных материалов? Я говорю сейчас не только о государственной власти, а и о той партии, которая сейчас ассоциируется с властью. Ко мне даже обращались коллеги: у тебя есть знакомые журналисты, которые придут в штабы, будут писать заказные материалы, а размещение этих материалов — это наши проблемы. Внесла ли свою лепту новая власть в стимулирование каких-то дискуссионных форматов на наших телеэкранах, в наших газетах и т.д.? Почему только государственный заказ, а о тендерах мы вообще уже не говорим?
Я принимала непосредственное участие в попытках общественности как-то повлиять на процесс создания закона об общественном телевидении. Оппозиция тоже предъявляла очень много претензий к тем или иным законодательным нормам, но фактически не было консенсуса ни со стороны власти, ни со стороны оппозиции. Другое дело, что, возможно, власть все-равно должна была проявить большую заинтересованность в нахождении этого консенсуса.
Журналист обязан в кризисных ситуациях помочь человеку, обществу понять, что есть лучше, даже если это лучшее из худших. Это очень сложные и тонкие материи. Наверное, каждый журналист должен принять для себя решение.
Важно, чтобы журналисты влияли на качество политиков. Именно для этого они не должны становиться спич-райтерами, обслуживающим персоналом любых политиков. Они должны доносить до политиков голос общества, артикулировать, критиковать власть и оппозицию, весь политический процесс. И анализировать, давать разные точки зрения, чтобы общество могло само делать вывод.
Адарацкий Т. А., политолог:
— Если заглянуть в карту ценностей любого профессионального журналиста, или журналистской популяции — это деньги. Появились очень богатые журналисты, может быть, даже до миллиона долларов. Но есть очень бедные журналисты.
В процессе демократизации важен фактор честолюбия, когда хочется что-то сделать. Я обращаюсь к вам, журналистам. Вы как посредники между Богом и землей, между населением и властью. Это очень важно.
Я оцениваю журналистский продукт по тому, какие четыре цели он достигает. Первое — это массовая аудитория. Второе — это умеет ли он работать, то, что у нас в политологии и социологии называется лидер общественного мнения. Наконец, полит— и бизнес-элита. И последнее — идиорецепторы. Можно так написать, что будут думать, что это обычная статья, а могут содрогнуться в Кремле или Вашингтоне и т.д.
Я понимаю свободу слова, как некое право и возможность быть услышанными, но она должна каким-то образом соотноситься с профессионализмом. А это очень тяжело. Легче что-то сказать, брякнуть и при этом даже гордиться тем, что сказано не натурально, с ошибками, неприлично, чем делать это профессионально.
Наконец, последняя, очень важная ценность профессиональной журналистской популяции. Это… умение в своей профессиональной работе дистанцироваться от объекта писания и представления.
Что бы мы не говорили про демократизацию журналистики, это ни что иное, как столкновение различных политических и экономических сил, в результате которого подыскиваются аргументы, ищутся знаковые фигуры, сильные профессионалы. Таким образом развивается журналистика. Наконец, это становится как некая традиция. Она тоже к Украине не имеет отношения.
Знания. Да, есть система СМИ, есть горе-ученые, есть некое экспертное сообщество. Но хуже всего с четвертым элементом, который постулирует любое общество, без которого оно рассыплется без всякой геополитики и без всяких глупостей, без историй. Система авторитета. А дело в том, что средства массовой информации принципиально не могут. На Западе, когда мы говорим про их демократизм, то забываем, что там все держится на двух вещах — на авторитете демократии и на работе с авторитетом. Ничего такого подобного у нас нет, вот почему средства массовой информации должны соотносится, к сожалению, больше всего с бизнесом и властью, и выяснять отношения друг с другом. Потому что одна из самых фундаментальных вещей в обществе, авторитет, отсутствует как некая ценность.
Гарлецкая Л. Н., „Гривна”:
— У нас существует масса внутренних, я бы не говорила только о профессионализме, а каких-то даже психологических проблем в нашем журналистском сообществе. Проблема страха… действительно присутствует. Когда мы попытались ввести в нашей газете новый жанр — журналистское расследование, я поняла, что на данном этапе, наверное, это будет не совсем возможно и правильно. Я имею в виду журналистской расследование не в том понимании, в каком оно существовало у нас в журналистике долгое время: просто слив информации с тех или иных структур. А журналистское расследование, которое предполагает очень сложную, кропотливую работу по сбору информации, по выискиванию источников информации, по работе с совершенно разными источниками.
Я поняла, что действительно в этом плане хороших кадров еще нет, их надо воспитывать. Им надо объяснять, что журналистское расследование — это не просто материал, который можно получить где-то, от кого-то в правоохранительных органах или в СБУ, или еще в каком-то месте, и просто написать то, что ты получил. Надо объяснить, что надо проверять информацию, что, может быть, надо куда-то пойти, где тебя не ждут. И не все готовы это сделать.
Я бы хотела тоже согласиться с тем, что у нас не было в полном понимании независимой журналистики. И до революции можно было говорить, если ты хотел, то ты говорил, не в одном СМИ, так в другом. Но не было действительно в том понимании независимой журналистики, что было разделение: были либо провластные журналисты, либо оппозиционные. Можно пересчитать на пальцах одной или двух рук людей, которые действительно отстраненно могут смотреть на процесс, совершенно отстраненно: сверху, сбоку. К сожалению, сейчас их тоже очень мало.
Это разделение сегодня тоже существует. Может, не в таком виде, как это было до помаранчевой революции, но сегодня оно существует, потому что существуют владельцы СМИ, существует редакционная политика, которая зависит от этих владельцев. Тут упоминался такой вариант, как возможность перехода СМИ в собственность журналистским коллективам. Я тоже не считаю, что это может быть выходом из ситуации, поскольку как главный редактор вижу, как может с коммерческой точки зрения развиваться издание типа «Без цензуры». «Украина молода» в свое время тоже проходила этот путь. В свое время собственником этой газеты был трудовой коллектив редакции, но все равно в один момент пришли к тому, что перешли в совершенно другую структуру именно с коммерческой точки зрения.
Семистяга В. Ф, писатель:
— Треба розібратися, що таке журналістика. Це виробництво певних текстів, матеріалів? Чи це все-таки творчість? Якщо це творчість, то це переходить у площину мистецтва. А будь-який нормальний митець завжди в опозиції до будь-якої влади: біло-блакитна, руда, помаранчева, червона, синя. До будь-якої влади будь-який митець, будь-яка творчо налаштована людина мусить бути завжди в опозиції.
Я думаю, що нормально, коли багато журналістів стають в опозицію, бо це нормальна позиція. Критикувати будь-яку владу — закладено в підсвідомості нормальної творчої людини.
Чому сьогодні багато журналістів ідуть в політику? Це питання пояснив, до речі, це було на Телекритиці, Лесь Подерев'янський. Пояснив він це одним простим реченням: бо наша країна унікальна в тому, що у нас політика подібна до шоу-бізнесу. В інших країнах, в більш нормальних чи менш нормальних, журналістика намагається бути там, де вир життя, де епіцентр подій: в Голівуді, якщо це Америка, в будь-якому середовищі, що на слуху, те, що занепадає, що цікавить сьогодні суспільство. Сталося так, що в нашій державі шоуменів підмінили собою політики. Тому журналісти хочуть бути у вирі подій.
Як це може вплинути на якість журналістики чи політики? Ким я особисто бачу журналістів? Я зараз як в тому анекдоті: не беру хабарі, тому що не дає ніхто. Я можу себе назвати непродажним, але це тому, що ще ніхто не купив
Роданина В. Ю., журналист:
Мы здесь смешали два понятия. Журналистов, которые обслуживают политиков, те же спич-райтеры, те же штудисты, и журналистов, которые идут в политику осознанно, зная, что они хотят там сделать, что они хотят изменить. Мы почему-то не говорим о том, выиграет ли от этого медиа-среда. Мы говорим о качестве политики. По моему убеждению, качество политики возрастет, поскольку журналисты как минимум умеют думать, в отличие от некоторых политиков.
Что касается качества медиа-среды, то с чем идут журналисты в политику? Во-первых, они декларируют идею общественного телевидения, они декларируют идею свободы прессы, они декларируют идею разгосударствления региональных газет. Если они приблизят страну к исполнению таких деклараций хотя бы на один шаг, уже будет большой позитив. Они есть то лобби, которое сейчас необходимо нашей прессе, нашим средствам массовой информации.
Разошлись журналисты в хорошем настроении и решили встретиться ещё после выборов и обговорить ситуацию в информационном послевыборном пространстве.
Громадська мережа «Опора»
