Кілька днів тому знову активізувався славнозвісний «молодогвардієць» Арсен Клінчаєв, заявивши, що він береться за встановлення в Луганську пам'ятника Катерині ІІ, і додав, що всі підготовчі роботи завершаться за 2-3 роки і стоятиме пам'ятник у центрі – на місці, вже виділеному обласною радою. Мотивація заявника, на перший погляд, залізна: російська імператриця заснувала наш край і промисловість на Донбасі, і діти, внуки й правнуки повинні знати свою правдиву історію

А якщо б Арсен Клінчаєв запропонував встановити десь у Єревані пам'ятник тим, хто вчнив геноцид вірмен у Османській імперії?

Голодна вовчиця

Незважаючи на те, що Клінчаєва як організатора сумновідомих акцій громадськість міста ще 2007 року привітала з Днем психічного здоров'я, мені хочеться вірити, що з головою у цього чоловіка все гаразд. А якщо так і він щось із правдивої історії таки читає, то має знати, що Катерина ІІ, від народження Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбург, за життя була настільки «великою», що навіть у царській Росії не вважали за потрібне їй встановлювати пам'ятники. Російський геній Пушкін про неї писав: «Голос обманутого Вольтера не избавит ее славной памяти от проклятий России».

Катерина ІІ ввела т.зв. смугу осілості для євреїв, відняла землю у калмиків, змусивши їх бігти в Джунгарію, зруйнувала Запорозьку Січ, запровадила на українських землях кріпацтво, роздавши ці землі своїм фаворитам. Одному з таких – графові Орлову – вона замовила вбивство свого чоловіка Петра ІІІ, і в біографії цієї особи чи не півтому складає список її коханців (лише офіційно їх було 23). За словами Олександра Герцена, у XVIII ст. під час її правління й за її активної участі «тянулась одна беспрерывная оргия вина, крови, разврата». В історичних романах ідеться про те, що Катерина навіть не гребувала статевими стосунками з конем.

Ставлення українців до цієї німкені відбито в поетичних рядках: «Ой царице Катерино! Що ж ти наробила? Степ широкий, край веселий та й занапастила!» (фольклор); «Тая цариця – лютий ворог України, голодна вовчиця!», «Це той первий (про Петра І. – І.М.), що розпинав нашу Україну, а вторая (Катерина ІІ. – І.М.) доканала вдову-сиротину» (Т.Шевченко).

Щодо ролі Катерини ІІ в «заснуван-ні» Луганська зауважу, що вона лише підписала указ про відкриття чавуноливарного заводу на його території. Але фактично першими поселенцями в нас були українські селяни й запорозькі козаки, які заснували відповідно Вергунку і Кам'яний Брід років на 100 раніше від підписання того указу Катериною. І Кам'яний Брід був не просто населеним пунктом, а повітовим містечком Російської імперії!

К чему стадам дары свободы?

Мабуть, справжні герої-молодогвардійці перевернулись би в труні, коли б дізналися, кому їхні нащадки-клінчаєвці збираються встановлювати пам'ятник у Луганську. Морально нечистоплотній людині, яка всіма силами зміцнювала рабство в Російській імперії. Цікаво, що не тільки луганські регіонали, а й комуністи (про це вони заявляли ще в березні 2009 року) підтримують таку ініціативу Клінчаєва. Мабуть, забули ленінці мудрі слова свого вождя: «Раб, сознающий свое рабское положение и борющийся против него, есть революционер. Раб, не сознающий своего рабства и прозябающий в молчаливой, бессознательной и бессловесной рабской жизни, есть просто раб. Раб, у которого слюнки текут, когда он самодовольно описывает прелести рабской жизни и восторгается добрым и хорошим господином (Катериною ІІ. – І.М.), есть ХОЛОП, ХАМ».

Тож рабську поведінку луганських регіоналів і комуністів інакше не назвеш як словами з пісні російського рок-музиканта Михайла Борзикіна – «Священный союз царя и совка».

Очевидно, ті, хто підтримує таке вшанування ката не лише українського, а й інших народів імперії, і є спадкоємцями тих кріпосних, яких продавала Катерина ІІ. Рабський ген, як відомо, в людині найсильніший. Раби трактують рабство не як зло, а як добро. Про рабство писав і «великий український поет» Чехов: «Каждый день выдавливай из себя раба!», і той же Пушкін:

«Паситесь, мирные народы!
Вас не разбудит чести клич.
К чему стадам дары свободы?
Их должно резать или стричь.
Наследство их из рода в роды –
Ярмо с гремушками да бич».

Лоханськ у Даунбасі

Завдяки таким і подібним «новаціям» інтернаціоналіста Арсена Клінчаєва луганці або всі мешканці Донбасу виглядають в очах усієї іншої частини України тим, кого називають «Лоханськом», «Даунбасом» і подібними неприємними для людського вуха словами. А популярні митці називають Донбас «раковою пухлиною України» і пропонують його від'єднати.

Але немає сумніву, що провокативна поведінка цього члена провладної Партії регіонів не є його власним винаходом. Враховуючи жорстку ієрархію й сувору дисципліну цієї політичної сили (навіть КПРС не може тут з нею змагатися), можна стверджувати, що на це йому дане добро зверху.
І все ж, якщо луганське соцопитування таки покаже, що більшість наших земляків вітають встановлення пам'ятника цариці-кату-повії (а таке може бути, зважаючи на майже повне зачищення провладною силою інформаційного простору в нашій області), пропоную заради збереження бюджетних коштів й економії території встановити фігуру Катерини ІІ біля коня, на якому сидить Ворошилов.

А грошей таки в бюджеті міста малувато, враховуючи той факт, що зовсім недавно через їх брак закрили кращу у світі (!) Луганську дитячу школу мультиплікації...

«Заслуги» Катерини II перед українським народом

1762-1763 pp. – Катерина II видала два маніфести про іноземну колонізацію Русі-України, вербувалися серби, болгари, молдавани, німці з Пруссії, Австрії та інших країн. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на душу, звільняли від податків. Українці зобов'язані були безплатно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків.

1763 р. – Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1764 р. – Інструкція Катерини II князю О.В'яземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини.

1764 р. – Скасування української держави Гетьманщини.

1765 р. – Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.

1766 р. – Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які виходять у московській друкарні та апробовані Синодом.

1768 p. – Придушення московськими військами антипольського повстання на Правобережній Русі-Україні під проводом Гонти і Залізняка, відомого під назвою «Коліївщина», після їх підступного й зрадницького захоплення москалями, які воювали на той час з поляками.

1769 р. – Синод Російської Православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою й наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.

1775 p. – Підступний напад московських військ на Запорізьку Січ і зруйнування її після вирішальної допомоги запорожців москалям у Московсько-турецькій війні 1768-74 pp. Пограбування козаків, захоплення їх майна та висилка багатьох із них у Сибір. Двадцятип'ятирічне ув'язнення на Соловках останнього кошового отамана Петра Калнишевського до самої його смерті 1803 року у віці 112 років.

1780 р. – Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Східної Європи.

1781 р. – Знищення решток козацького самоврядування на Лівобережжі та запровадження російської системи управління в 1783 р.

1783 р. – Закріпачення селян Лівобережної України.

1784 р. – 1747 року на території семи полків Гетьманщини (про три не збереглося відомостей) було 866 українських шкіл, тобто на кожну тисячу душ населення припадала одна школа. Під кінець століття кількість населення зросла втричі, а кількість шкіл зменшилася вдвічі, серед них не було жодної української.

1785 р. – Наказ Катерини II в усіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова запроваджена в усіх школах України.