Не зрозуміти мені логіку т.зв. «української» громади м.Луганськ. Мій розум відмовляється знайти хоча б якусь логіку у діях чи хоча б словах цих людей. Іноді ловлю себе на думці, що може хромосомний набір у нас відрізняється так координально, що я випадаю з загального. Не розумію.

Коли я, разом з побратимом, прийшов у міську раду на обговорення питання щодо встановлення пам'ятника Катерині II, з червоно-чорним прапором нашої організації, мене помітили всі - заступник мера, представники ПР та їхні сателіти, проросійськи сили. Нас важко було не помітити. 

Послухавши нудні довідки дослідниці Голодомору Магрицької про роль Катерини та виступи ще пару штатних стукачів, сорі, патріотів, з т.зв проводу ОУН (М), я, чемно прочистивши горлянку, почав з далеку. Розповів присутнім про те, як свого часу мною була започаткована акція «Звільнимо Луганщину від символів тоталітаризму» і апофєозом цієї акції був підірваний пам"ятник Леніну в Рубіжному та ще з десяток зруйнованих постаментів радянським вождям.

Потім, дивлячись в очі присутнім, перейшов до головного - якщо буде встановлено пам"ятник Катерині, то я не гарантую, що не знайдеться якогось вахабіта, який би не прийшов на його відкриття з поясом шахіда. Ну просто так, заради того щоби подивитися на сам момент відкриття. 

Тоді, тим кому треба, натяк зрозуміли. Питання з будівництвом пам'ятника Катерині зняли з порядку денного і відклали у довгу шухляду.

Я тоді відчував себе тріумфатором і переможцем, не зважаючи на пропозицію представника проросійської партії здати мене, прямо тут, в приміщенні міськради, у суворі, але справедливі обійма СБУ.

Яке ж було моє здивування, коли за три дні до завершення виборчих перегонів ті самі штатні стукачі, сорі, патріоти, на львівському сайті Вголос, який знаходиться в орбіті ВО « Свобода», видали наступне:

«Своїй «націоналістичній силі» він приписує недопущення встановлення пам’ятника Катерині ІІ у центрі Луганська. Але на громадських слуханнях у Луганській міській раді, які вирішували долю пам’ятника у сквері Пам’яті, Дмитра Снєгирьова взагалі не було. Усі в Луганську знають, що саме того дня завдяки згуртованості громадськості, яка протестувала проти пам’ятника Катерині, влада не посміла прийняти рішення про встановлення пам’ятника цій російській цариці».

Хто ті всі в Луганську - для мене так і залишилося загадкою. Я навіть і подумати не міг, що ми залишимося непоміченими саме штатними стукачами. Тим більше, що там було присутня достатня кількість тележурналістів. А думку про те, що зо два десятки екзальтованих штатних патріотів з плакатами, які своєю останнью акцією на 7 листопада викликали у зацікавлених луганчан лише приступ гомеричного сміху, так налякали владу, що вона відмовилася від своїх планів, я взагалі гнав геть. 

Це незрозумілі нам римляни та греки не судили своїх переможців. Луганська «українська» громада, з дивними жидівськими та російськими прізвищами, почала тягнути ковдру на себе, вимагаючи визнання їхнього права за святковим столом.

Їжте, шановні. Тим більше, що є, що їсти, коли мова йде про гранти та допомогу з центру. На мій час ще вистачить і пам'ятників російським царям і свого козацького щастя. 

Одне тільки непокоїть мене. Поки ви їсте, росіяни замість Катерини вирішили встановити пам'ятник Олександру 2.

Але чому ж я не чую протестів та акцій прямої дії? Невже так смачно їсти? Я почекаю і дам вам шанс. Так само, як я дав вам шанс під час другого відкриття пам'ятника «Жертвам «ОУН-УПА». Перший ми демонтували буквально за одну ніч. Даремно я тоді чекав протестів та публічних акцій. Жоден з вас не висунув свій писок зі своєї нори щоби хоча б пискнути, не крикнути, кричати ви не вмієте, проти цього ганебного акту

А тепер про логіку та її відсутність.

Днями, один штатний луганський патріот поздоровив себе з черговою перемогою. У якості переможених, був відправлений у відставку уряд Азарова. Від такої новини я трохи не втратив дар мови. «Українська» громада не коментує цю перемогу свого побратима, відчуваючи мабуть емоційне піднесення від такого тріумфу та свою причасніть до цієї події. 

А може справа зовсім не в логіці та її присутності чи навпаки, відсутності, у представників цієї громади. Може справа в тому, що ще в далекому 2007 році, тоді ще підполковник, а зараз вже полковник, СБУ І.Вербицький, сунувши мені під ніс свою чекістську ксиву, вимагав від мене , тоді ще в.о . голови луганської «Свободи» згоду на співпрацю з конторою. Я ж, пам'ятаючи шалену вдачу своїх козацьких пращурів, послав цього вербувальника туди, куди Макар не ходив. 

Можливо це і є логічним поясненням відсутності логіки у діях чи словах штатних патріотів. Але ж, як би там не було, жупанів чи то пам"ятників, на мій вік вистачить. Так само, як і вистачить сили та нарваності прийти вже не з прапором, а з кулеметом. І не в міську раду, а в ВР і сказати такі знайомі до болю слова: 

-Все, баста. Закінчуйте ваше засідання. Караул втомився.