Петро Коваленко закрив собою 7-х однополчан у Слов'янську.
Іменем рядового із села Василя Стуса назвуть вулицю, рідну школу та представлять на Героя України
В понеділок вся Рахнівка під Гайсином одягла траур і від мала до велика плакала за своїм Петьою! Адже 2-го травня на окраїні Слов'янська від рук терористів обірвалось саме його молоде життя, коли під час нападу загинули двоє десантників Житомирської 95-ї аеромобільної бригади... Вже відомо, що Віктору з Житомирщини із за живого щита із жінок та дітей російський снайпер влучив у шию. А наш земляк, односельчанин великого поета Василя Стуса - Петро Коваленко своїм тілом закрив від вибуху ворожої гранати своїх друзів по службі... Від смертельних осколків Петра цього разу не врятував, навіть, його “щасливий” бронежилет, в якому тиждень тому застрягла куля сепаратиста... Рядовому — контрактнику із Гайсинщини було всього 20!
Петя все дитинство мріяв про армію, про подвиги і справжню чоловічу роботу, - розповів у момент прощання однокласник Дмитро Савченко. - І ось його мрія збулась — він десантник елітної частини! Йому заздрили всі хлопці, а дівчата заглядались як на завидного жениха... Ми весь час переписувались через “Контакт” і буквально за тиждень до... Петя написав на своїй сторінці: “Пацани, мене врятував “бронік”... Ви не повірите, але в ньому застрягла справжня куля. Як все скінчиться — приїду, привезу цю кулю...” Ще за три години до загибелі він був в мережі, передавав привіти... Але приїхати йому не судилося... Третього числа подзвонили батькам із воєнкомату і коротко сказали — Петю вбили!!!
Про трагічні події вечора 2-го числа, коли одночасно на блок-посту під Слов’янському загинули двоє десантників, розповів майор 95-ї аеромобільної бригади:
Це був страшний верчі для всіх нас, коли ми прямо на очах втратили рядового Коваленка із Вінниччини та військовозобов’язаного Панасюка з Коростишева на Житомирщині, - зазначив посланець військової частини Ілля Хоменко. - Все це сталось о 22,15 годині, коли колону нашого першого батальйону з самого ранку до пізнього вечора блокували на мосту на північній околиці Слов'янська. Нас не пускали переважно жінки із іконами та дітьми... Давити їх чи стріляти в мирний “живий щит” наказу ніхто віддати не міг! І тут під прикриттям людей та першої темряви на нас напали! Бойовики стріляли із-за людей і кулею снайпера пострілом в шию було вбито старшого солдата Панасюка. Ваш Петро загинув від гранати “ВОГ” із підствольного гранатомета, яка вибухнула в нього під ногами. Всю ударну силу і чисельні осколки він прийняв на себе і фактично закрив своїм тілом товаришів. Ці 7 сім хлопців завдяки йому залишились живі — отримали легкі поранення та контузії. Врятувати Петра ми вже не могли... Тіла з місця загибелі були доставлені в Харків, а звідти автобусом авіаційного університету опівночі рядового Коваленка ми привезли додому. Мені сьогодні дуже важко дивитись в очі його рідним, бо повернути сина маті Тетяні й батькові Миколі, брата сестрі Христині вже ніхто не зможе... Петро загинув як герой!
Після годинного відспівування в сільському храмі імені Іоанна Богослова, на якому були присутні лише близькі рідні, генерал генштабу та однополчани, сумна траурна процесія свого Героя несла на руках через всю Рахнівку. Хоронили рядового Коваленка на центральній алеї місцевого цвинтаря поряд із найвідомішими уродженцями села Василя Стуса.
Цього весняного дня, коли все цвіте, буяє та співають пташки ми проводжаємо в останню путь нашого героя, нашого воїна Петра!, - не стримуючи сліз звернулась до односельчан класний керівник Петра Коваленка. - Спи спокійно наш син, брат, учень, патріот та захисник. Ти загинув за всіх нас та Україну! Тебе забрала проклята куля у нікому не потрібній війні...
Народився наш Петя 25 лютого 1994-го року в родині працівників школи. В рідній Рахнівці він закінчив 4 класи і в чечелівську школу до сусіднього села Петро прийшов уже до 5-го класу та став нам як рідний. Завжди був веселий, усміхнений, вихований хлопець із хорошої родини. Добре вчився, любив спорт і за його курчавою головою упадали всі дівчата... Умів їздити на будь-якому транспорті та через це був правою рукою й надією для батька, матері, сестри, всіх нас... Йому б створити сім’ю, одружитися із гарною дівчиною, народити дітей — батькам онуків! Але не судилося...
Тому ми — матері Вінниччини запитуємо у нашої влади і руського Путіна: Кому вигідна ця війна? Чому гинуть наші сини? Навіщо проливається кров молодих хлопців? Хто відповість за ці злочини? Коли загояться рани на серцях матерів? Чому наші хлопці повертаються з армії в трунах?
Відповідей чекає вся Україна... А життя солдата Петі обірвалось на злеті. Не можу не згадати його випускний вальс, який весь клас тренував від Нового року. Наші хлопці з дівчатами танцювали так, що очей не можна було відірвати... Минуло всього три роки від того травневого вальсу і ось ми стоїмо заплакані біля труни нашого сина та учня...Ми гордимось тобою, для нас і всієї країни — ти Герой! Невимовний біль та сум оповив все наше село, Гайсинщину та Вінницький край! Нехай земля тобі буде пухом! Давайте разом із Богом підтримаємо у цьому горі батьків Петра...
Петя, Петя... Я знала! Чого ж ти не сказав, що вас там повбивають..., - заходилась слізьми мама. А батько на прощання цілував сину побите осколками чоло, руки та ноги: “Золотий ти мій хлопчик! Ти ж обіцяв прийти з війни. А тебе привезли друзі в труні... Як же без тебе нам жити!
Після хвилини мовчання рядового Петра Миколайовича Коваленка під звуки Гімну України та прощальний залп з автоматів похоронили на центральній алеї сільського цвинтаря Рахнівки.
Сільський голова села пообіцяв людям, що рідну вулицю та школу Петра буде названо його іменем. Цієї середи сесія обласної ради вирішить питання матеріальної допомоги родині загиблого солдата. А генерал-майор Микола Попільський заявив, що рядовий Коваленко із Вінниччини як учасник бойових дій буде представлений Міністерством оборони посмертно до державної нагороди Герой України разом із Віктором Панасюком із Коростишева.

Роман Ковальський