Голова окружної виборчої комісії 105-го округу, до якої належить дільниця, на якій я зазвичай голосую, повідомив, що бюлетенів їм не завезли. Це було вдень п’ятниці – дільничні комісії вже мали отримати їх. На самій моїй дільниці – гуртожитку - ще досі красується напис «Референдум», а по дорозі до нього на стовпах ще зустрічаються оголошення, в яких запрошують на той самий референдум, що відбувся 11 травня. Під надрукованим оголошенням внизу напис ручкою – «Кто сорвет, умрет через полгода». Напевно, тому і висять досі.

Невидима кампанія

Луганщина ще не знала такої передвиборчої кампанії. Штабів кандидатів тут фактично не було, а якщо і були, то напівтаємні. Але самі кандидати в Луганську були, але в часи колі в місті була захоплена лише одна будівля – управління СБУ (сьогодні захоплені ще й ОДА, міліція та прокуратура). Кандидати до СБУ ходили, зустрічали їх по-різному. Добкіна- стусанами, Тигіпка – зі стриманою агресією, Королевську – навіть не підпустили, як і Ляшка, який також намагався поговорити з пенсіонерками поблизу анклаву «Луганської народної республіки». Тимошенко передавала до СБУ якісь «миротворчі» папірці. Єдиним, хто переговори з проросійськими загарбниками вести навіть не намагався, був Порошенко. Він просто провів одну-єдину зустріч зі студентами місцевого вишу. Своїм тут став хіба що Царьов, який відверто підтримав створення «республіки».

Що стосується наочної агітації, то в Луганську зовсім не було білбордів так званих проукраїнських кандидатів: лише Добкін, Тігіпко, Коновалюк і Королевська, яка, як відомо, свою кандидатуру зняла.

Небезпечна робота

Згоду на роботу у виборчих комісіях на Луганщині дали лише патріоти-камікадзе, занадто дисципліновані громадяни, люди, які спокусилися чималими грошима, які їм обіцяли, а також ті, хто і гадки не мав, наскільки це екстремально у даних умовах.

Луганчанин Валентин Ткалич – у проукраїнському русі з 90-х. Колись очолював Народний Рух. Зараз очолює ОВК у Луганську. Не так давно до нього в будівлю увірвались озброєні люди – каже, що знущалися над дружиною, перекидали все в хаті догори ногами, вилучили оргтехніку.

Голову іншої ОВК у Луганську викрали разом зі системними адміністраторами прямо з приміщення райвиконкому, де розташовується комісія. Правда, наступного дня відпустили.

Схожі події відбувалися скрізь по області. Комісію в Лисичанську також розтрощили озброєні люди. І як повідомив місцевий осередок Комітету виборців, виносити техніку з приміщення ОВК сепаратистам допомагали міліціонери, які її охороняли.

Незважаючи на все це, комісії були готові працювати і надати можливість людям проголосувати. Але ніякої обіцяної охорони вони не дочекалися. Говорити про те, що у неділю в Луганськ прийде АТО і візьме всі дільниці під захист – це фантастична сміливість. Дільниці тут були «здані» так само, як і будівлі державних органів – без спротиву, за принципом: прийшли та взяли. Складається враження, що у проведенні виборів тут ніхто не зацікавлений: ані місцеві, ані київська влада.

Сьогодні можна говорити лише про те, що вибори, вірогідно, відбудуться лише у північних районах області, де немає сепаратистів і де розташовані українські війська. Але навіть звідти приходять тривожні звістки. Так, члени комісій, які розташовані в селах на окрузі 113, бояться їхати до Сватова до окружної комісії. Кажуть, що навіть на територіях, які контролює українська армія – неспокійно. А від армії та міліції вони поки що не отримали гарантій безпеки

Глухий кут Донбасу

Рішення про те, що виборів президента на Луганщині не буде, звичайно, прийняла так звана «Луганська народна республіка». Відстежити тут логіку важко, але спробуємо. Київську владу прибічники «республіки» не визнають та називають «хунтою». Але і дати луганчанам шансу змінити цю владу шляхом обрання президента не дають, бо вважають вибори незаконними.

Але сказати, що тут вірять у повергнення Януковича, також не можна. Янукович – це величезне розчарування Донбасу, і Майдану не можуть простити в тому числі і те, що саме він яскраво продемонстрував нікчемність та боягузство колишнього регіонального лідера. Донбас образився. Образився також і за те, що йому «не запропонували» підходящого кандидата. Добкін – зрадник, Тігіпко – «батько» жорстокої пенсійної реформи, Симоненко – комуніст, та ще й кандидатуру намагався зняти… Тобто такий собі тупик, вихід з якого тут бачать лише у стоянні зі зброєю «до побєдного», навіть при розумінні того, що Росія, скоріш за все Донбас «не врятує», а що таке незалежна «Луганська республіка» і як вона буде жити далі сама, тут не уявляють навіть ті, хто голосували за її створення 11 травня. Головне, «фашистів» не пустити.

Звичайно, на Луганщині є люди, які б взяли участь у виборах. Чути голоси розуму і від місцевих політиків та депутатів. Так, заступник Луганського мера Олександр Ткаченко вважає, що переговори можливі лише після того, як в країні з’явиться новий президент. Депутат Луганської облради Андрій Черкасов також каже про те, що треба дати можливість проголосувати тим луганчанам, які цього хочуть.

Простим луганчанам також вже набрид цей безлад, вони хочуть миру, пов’язують своє майбутнє з Україною, бажають хоч якоїсь влади, яка б поклала кінець цій скаженій каруселі.

А ось так званий «народний губернатор» Валерій Болотов закликає земляків на вибори не йти (можна уявити, що є куди йти), і каже, що на дільницях будуть вибухи та теракти, влаштовані Національною гвардією, щоб потім звинуватити в цьому «Армію Юго-востока».

Звичайно, основна маса заляканих луганчан, яким ще з четверга ввижалися танки на вулицях міста та які спустошували в паніці полиці супермаркетів, на дільниці не піде. І не тільки зі страху, але й тому, що жоден з кандидатів так і не достукався до них.

Яна ОСАДЧА, Український тиждень