Чи може вижити культура у воєнній зоні у промислових містах Донбасу? Три місцеві активісти доводять, що може. Ось історії цих людей, які через культуру намагаються переламати негативне сприйняття регіону і борються за позитивні зміни.

Денис Руденко

Бахмут

Фото з Фейсбук-сторінки

Денис Руденко – внутрішньо переміщена особа. 2015 року він переїхав до Бахмута з Горлівки, міста на Донбасі, окупованого так званою «ДНР». Коли він не вивчає психологію в місцевому виші чи не працює на радіо, Денис бере участь в роботі місцевої культурної організації Простір ідей «Майстерня».

«Коли я приїхав до Бахмута, то зрозумів, що моє нове життя починається тут, і я мушу бути активним, щоб не втратити його, як втратив своє попереднє життя. Я хотів долучитися до соціальних заходів, щоб показати людям, що їм варто цінувати те, що вони мають», – каже Денис.

Він почав свою діяльність з підтримки української армії – допомагав виготовляти камуфляжні сітки в організації «Український Бахмут». Згодом його запросили до «Майстерні», де Денис організовував численні заходи, зокрема, вуличні мистецькі проекти та показ фільмів у кінотеатрах просто неба. Два роки тому він долучився до організації курсів комп’ютерної освіти для літніх людей, на яких молоді інструктори допомагали старшим людям адаптуватися до сучасного світу. Ці курси допомагали і самим інструкторам удосконалювати вміння спілкуватися і пояснювати складні речі просто.

Денис упевнений, що такі культурні ініціативи можуть змінювати майбутнє людей в регіоні. «Через культуру висловлюється ідея свободи. Наші люди звикли керуватися радянською ментальністю; цей спосіб мислення формує певний спосіб життя, та зовсім не такий, якого б люди насправді хотіли».

«Культура здатна стирати розбіжності, що розділяють людей. Вона не ділить нас на хороших і поганих; вона як модератор, який представляє всі сторони».

«Культурні організації, створені на Донбасі в останні роки, виховують молодих людей, які можуть стати новими лідерами в регіоні. На Донбасі багато творчих людей, лояльних до України. Їхні голоси зазвичай звучать не дуже гучно, та це не означає, що їх немає», – стверджує Денис.

Сергій Мірошниченко

Костянтинівка

Фото з Фейсбук-сторінки

Сергій Мірошниченко, співзасновник організації «Друзі. Вільний простір», народився в Костянтинівці. Він навчався на механіка у місцевому технікумі, а на початку 2014 року започаткував власний бізнес. Коли прийшла війна і Донбас опинився в зоні конфлікту, він перетворив свій бізнес на інтернетмагазин. 2016 року Сергій перебрався до Києва, намагаючись розширити свою справу. Але успіху не досяг і за півроку повернувся до рідного міста. Саме тоді молодий чоловік зацікавився ініціативами, здатними змінити місто.

«Ми зустрілися з тринадцятирічною дівчинкою, активісткою, яка надихнула нас створити організацію. Вона довела, що багато людей у Костянтинівці хочуть змін, не тільки ми», – розповідає Сергій.

Вільний простір «Друзі» влаштовує культурні події для молоді – фестивалі, курси, майстерні та перегляди фільмів. Вони також підтримують підприємництво і працюють над тим, щоб змінити громадську думку про бізнес.

«2017 року ми разом з київською НДО «Місто-сад» вирішили відродити закинутий кінотеатр, який стояв зачинений 25 років. Колись у нашому місті було 26 кінотеатрів, але жоден з них зараз не працює. Ось чому ми вирішили створити громадський простір для перегляду фільмів на великих східцях старого кінотеатру; так розпочався наш проект «Кіносхідці».

«Коли до нашого регіону прийшла війна, ми багато втратили, але й здобули багато. Тепер у нас є можливість розпочати все по-новому і за підтримки міжнародних організацій, – говорить Сергій. – Раніше ніхто з Заходу не працював з людьми з нашого регіону, але зі Сходу активно впливали. Саме тому й почалася ця війна».

«З допомогою культурної діяльності ми об’єднуємо людей, які цікавляться тим, що відбувається в місті. Вони стають активнішими і навчаються працювати на зміни самостійно. Костянтинівці вже починають власні культурні проекти. Для нашого міста це великий поступ, тому що в минулому містяни були консервативними і замкненими тільки на собі. Вони починають вірити в те, що в місті можливе краще життя», – пояснює Сергій.

Аліна Рудич

Покровськ

Фото з Фейсбук-сторінки

Аліна Рудич народилась у Покровську. 2007 вона переїхала жити і вчитися до Донецька, та з початком війни змушена була поїхати звідти. «Я довго думала, куди податися – до Києва, Львова чи Одеси – але ми з друзями вирішили не їхати далеко, тому що віримо, що зрештою повернемося до Донецька, який вважаємо своїм домом», – розповідає дівчина. Отак Аліна повернулась до Покровська, лише в 50 км від Донецька, де вона працює журналісткою для місцевого сайту і керує платформою ініціатив «Лампова».

«Покровськ – шахтарське місто, а лампова – назва приміщення, де шахтарі отримують спеціальні шахтарські світильники. Ми вибрали для своєї організації цю назву тому, що прагнемо дати людям місце, де вони знайдуть тепло і захист, – пояснює Аліна. – Ми хотіли створити простір, де молоді цікаво буде проводити вільний час, адже раніше в Покровську можна було піти тільки в піцерію або в кальян-бар. Ми пропонуємо мешканцям Покровська не формальні, не нав’язані зверху події та заходи. За минулі два роки наша платформа примножила кількість подій та активістів у місті».

2017 року члени організації разом з київськими активістами з НДО «Ґараж Ґенґ» побудували з цегли та металевих арок загальний простір, який відображує промислове минуле міста. Зараз простір використовується для виставок і лекцій місцевого навчального закладу. У планах «Лампової» – організація тут кінопереглядів.

«Деякі люди сприймають Донбас як край босяків і злочинців, – каже Аліна. – Ми запрошуємо на наші події людей з інших регіонів і відправляємо волонтерів з Покровська до більших українських міст. Ми віримо, що це допоможе подолати негативні стереотипи про регіон».

***

Деякі українці вважають Донбас промисловим звалищем з високим рівнем злочинності, проблемним довкіллям, низьким культурним рівнем і негативним ставленням до української держави. Війна і загальна криза в регіоні ще більше зміцнили ці стереотипи.

Але активізація волонтерського руху та посилення уваги з боку міжнародних донорів і українського уряду відкрили двері для економічного і культурного розвитку Донбасу. І такі активісти, як Денис, Сергій і Аліна доводять, що ці зусилля мають прекрасне майбутнє. Вони здатні створити новий позитивний образ Донбасу.

Цю статтю було спершу опубліковано на сайті проекту UkraineWorld.

UkraineWorld уTwitter, UkraineWorld у Facebook.