За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожна третя жінка потерпає від фізичного або сексуального насильства. Однак далеко не всі постраждалі наважуються звернутись до поліції або розказати про домашнє насильство своїм близьким.

Саме тому 25 листопада у світі відзначають День боротьби з насильством проти жінок, який дає початок щорічній акції «16 днів проти гендерного насильства».

Цього року акція минатиме під девізом «Розфарбуємо світ у помаранчевий: закінчимо насильство проти жінок негайно!». У знак солідарності з рухом ООН закликає цими днями надягти помаранчеву річ або аксесуар, дізнатися більше про проблему насильства над жінками та поширювати цю інформацію серед знайомих. 

Чому жінки не звертаються за допомогою та на яку підтримку вони можуть очікувати? Розказали фахівчині Волноваської та Селидівської мобільних бригад соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього та гендерно зумовленого насильства.

Чому постраждалі мовчать? 

«Найбільшою причиною, чому жінка вимушена терпіти насильство є фінансова залежність, — ділиться психологиня Волноваської мобільної бригади Альона Кузьменко. — Трапляється, що у жінки немає місця, куди вона могла б піти від кривдника — і тоді звернення до поліції може обернутись ще більшим насильством з боку «ображеного» партнера. Відсутність роботи та засобів до існування, потреба забезпечити не лише себе, а й дітей у випадку розлучення також нерідко зупиняють жінку від активних дій». 

Іншою поширеною причиною, за словами пані Альони, є страх осуду з боку оточення. Жінки бояться, що їхнє рішення піти від кривдника або навіть розказати про домашнє насильство не схвалять батьки, сусіди, громада. «Бив — значить, було за що», — нерідко чують постраждалі, які наважилися заговорити. 

Якщо жінка перебуває у насильницьких стосунках тривалий час, від порятунку її починає стримувати занижена самооцінка та невіра у власні сили.

Кривдник може роками запевняти обраницю, що вона не здатна вижити у цьому світі без його підтримки, не зможе знайти роботу та не впорається з проблемами самостійно.

У такому разі жінки обирають знайомий дискомфорт замість невідомості та шансу щось змінити.

Пандемія лише погіршила статистику звернень від постраждалих. Соціальна працівниця Волноваської мобільної бригади Ольга Пєнєва розказує, що до «звичайних» проблем у людей додались втрата роботи, фінансова нестабільність, карантинні обмеження — і все це негативно вплинуло на стосунки у сім’ях. 

Допомога є

«Сама собою ситуація домашнього насильства не вирішується», — переконує психологиня Селидівської мобільної бригади Євгенія Посунько.  

За словами психологині, після чергового вибуху агресії у кривдника настає фаза каяття: він просить пробачення, робить подарунки та обіцяє, що ніколи більше не образить партнерку. Та минає час — тижні чи місяці — і напруга у стосунках наростає. Кривдник стає дратівливим, починає бурхливо реагувати на будь-які зауваження чи суперечки, врешті-решт не стримується — і повторює насильство. Це називається циклом насильства, і він притаманний усім нездоровим стосункам. 

Саме тому важливо звертатися за допомогою до фахівців — наприклад, до мобільних бригад соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього та гендерно зумовленого насильства.

Фахівці мобільних бригад надають екстрену допомогу — зокрема, виїжджають до постраждалої особи на власному немаркованому авто чи консультують телефоном, — а також супроводжують постраждалих та їхні сім’ї протягом кількох місяців. 

Психологи мобільних бригад надають постраждалим психологічну підтримку, допомагають заспокоїтись та віднайти віру в себе, віднайти стимул змінити ситуацію. Соціальні працівники складають план безпеки, допомагають відновити документи, знайти роботу та тимчасове житло, можуть направити у реабілітаційний центр, допомогти з розлученням та навіть відновити втрачені соціальні й родинні зв’язки. 

Якщо пара не готова до розлучення і кривдник щиро хоче налагодити стосунки, подружжю допомагають почути один одного, вчать вирішувати суперечки мирним шляхом та відверто говорити про свої почуття й бажання. 

Через карантинні обмеження мобільні бригади надають підтримку постраждалим дистанційно — за допомогою телефонного чи відеозв’язку. Це дозволяє охопити тих людей, які раніше не могли зустрітися з мобільною бригадою (наприклад, через тотальний контроль з боку кривдника), а також надавати підтримку людям, що звертаються анонімно. 

Потрібна допомога? Звертайтеся за телефонами мобільних бригад у Донецькій та Луганській областях, вказаними на фото:

 

Також допомогу можна отримати за телефоном національної «гарячої» лінії з попередження домашнього насильства — 116 123, та за номером урядової «гарячої» лінії з питань протидії домашньому насильству за ознакою статі та насильству проти дітей — 15 47. 

12 мобільних бригад соціально-психологічної допомоги працюють у Донецькій та Луганській областях за підтримки МБФ «Українська фундація громадського здоров’я», Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та уряду Сполучених Штатів Америки в рамках проєкту «Комплексний підхід до вирішення гендерно зумовленого насильства та насильства проти хлопців, дівчат, чоловіків та жінок у східних регіонах України».