Мильна булька урядової „децентралізації” місцевих бюджетів
26-01-2010, 15:43
Заяви влади про збільшення фінансової самостійності місцевого самоврядування шляхом децентралізації управління бюджетними коштами є популістськими і декларативними. Насправді ж триває процес концентрації ресурсів та ухвалення урядових рішень про їх використання виключно на центральному рівні. Однак подальше законодавчо не обумовлене централізоване управління фінансами та залежність місцевих бюджетів від трансфертів з державного бюджету загрожують повноцінному функціонуванню та розвиткові інституту місцевого самоврядування.
Одним з основних видів міжбюджетних трансфертів є дотація вирівнювання, яка призначена для збалансування доходів та видатків місцевих бюджетів. Її обсяги визначаються та розподіляються між місцевими бюджетами Мінфіном за методикою, затвердженою Урядом.
Положення статті 40 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” забороняють зменшувати цільові кошти у складі міжбюджетних трансфертів між центральним та місцевими бюджетами. Здавалося, що ця стаття повинна забезпечувати бюджетну дисципліну, а її доцільність не викликає сумнівів. Однак, як виявилося, Уряд без належного законодавчого забезпечення, запровадив нову категорію так званих „цільових видатків” у структурі дотації вирівнювання. У результаті з’явився додатковий кошик Уряду, яким він розпоряджається на власний розсуд – без обґрунтованих розрахунків і без визначених результативних показників.
За результатами аудиту Рахункова палата відзначає, що запроваджена Кабміном і Мінфіном система формування обсягів цільових видатків фактично стерла межу між такими видами міжбюджетних трансфертів, як дотація вирівнювання і субвенція. Таким чином, повноваження органів місцевої влади самостійно приймати управлінські рішення були суттєво обмежені.
Починаючи з 2007 року Уряд приймає рішення про розширення кола цільових видатків у дотації вирівнювання, але водночас згори, на рівні Мінфіну, визначає обсяги видатків конкретних місцевих бюджетів. У 2009 році у дотацію вирівнювання включено цільові видатки на лікування хворих на цукровий та нецукровий діабет; підготовку робітничих кадрів у професійно-технічних навчальних закладах Львівської, Харківської областей та м. Києва; забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів районів сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін; оздоровлення та відпочинок дітей працівників агропромислового комплексу. Загальний обсяг видатків становив 832,3 млн. гривень.
Права рука Уряду дала, а ліва забрала! Адже у тому ж 2007 році Кабмін затвердив Концепцію реформування місцевих бюджетів, одним із основних завдань якої проголосив децентралізацію управління коштами. Проте водночас - посилив їх централізацію через Мінфін.
Внаслідок такого суперечливого управління бюджетним справлянням розбалансовано систему управління профтехучилищами Львівщини, Харківщини та Києва, оскільки обсяги держзамовлення на підготовку робітничих кадрів визначаються Мінекономіки та МОН, обсяги видатків – Мінфіном, а власне, фінансуються вони місцевими органами влади.
Цільові видатки, спрямовані на підготовку робітничих кадрів, не вирішили проблеми забезпечення ринку праці потрібними спеціалістами. Так, у Харківській області в 2009 році за держзамовленням підготовлено 1107 робітників, а це у 17 разів більше запропонованих вакансій. У центрах зайнятості кількість тих, хто шукає роботу будівельника, монтажника, ремонтника, у 8 разів перевищує наявність робочих місць.
Розподіл Мінфіном „цільових видатків” не сприяв раціональному і справедливому вирішенню проблем у соціальній сфері.
Протягом минулого року Державна цільова програма “Цукровий діабет” на 2009-2013 роки була під загрозою зриву. Ще в серпні інсулінозалежні діти та дорослі восьми регіонів України могли залишитися без життєво важливого препарату.
Причина та ж сама – неякісне планування і доведення Мінфіном (заступник міністра А.І. Мярковський) показників цільових видатків на лікування хворих на діабет. Довелося терміново вносити зміни до закону про держбюджет, щоб виділити обласним фінансовим управлінням додаткову дотацію в сумі 160,0 млн. гривень.
Відсутність чітких методик, правил формування обсягів „цільових видатків„ та звітності про їх здійснення призвела до безвідповідальності як центральних органів влади (які правою рукою таки децентралізували певні фінансові потоки), так і місцевих (яким лівою рукою урядовці виділяють кошти в обсягах, що недостатні для реалізації державних програм і делегованих повноважень). Отже, право витрачати цільові кошти не завжди передбачає право самостійно ними розпоряджатися.
Прес-служба Рахункової палати
Одним з основних видів міжбюджетних трансфертів є дотація вирівнювання, яка призначена для збалансування доходів та видатків місцевих бюджетів. Її обсяги визначаються та розподіляються між місцевими бюджетами Мінфіном за методикою, затвердженою Урядом.
Положення статті 40 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” забороняють зменшувати цільові кошти у складі міжбюджетних трансфертів між центральним та місцевими бюджетами. Здавалося, що ця стаття повинна забезпечувати бюджетну дисципліну, а її доцільність не викликає сумнівів. Однак, як виявилося, Уряд без належного законодавчого забезпечення, запровадив нову категорію так званих „цільових видатків” у структурі дотації вирівнювання. У результаті з’явився додатковий кошик Уряду, яким він розпоряджається на власний розсуд – без обґрунтованих розрахунків і без визначених результативних показників.
За результатами аудиту Рахункова палата відзначає, що запроваджена Кабміном і Мінфіном система формування обсягів цільових видатків фактично стерла межу між такими видами міжбюджетних трансфертів, як дотація вирівнювання і субвенція. Таким чином, повноваження органів місцевої влади самостійно приймати управлінські рішення були суттєво обмежені.
Починаючи з 2007 року Уряд приймає рішення про розширення кола цільових видатків у дотації вирівнювання, але водночас згори, на рівні Мінфіну, визначає обсяги видатків конкретних місцевих бюджетів. У 2009 році у дотацію вирівнювання включено цільові видатки на лікування хворих на цукровий та нецукровий діабет; підготовку робітничих кадрів у професійно-технічних навчальних закладах Львівської, Харківської областей та м. Києва; забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів районів сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін; оздоровлення та відпочинок дітей працівників агропромислового комплексу. Загальний обсяг видатків становив 832,3 млн. гривень.
Права рука Уряду дала, а ліва забрала! Адже у тому ж 2007 році Кабмін затвердив Концепцію реформування місцевих бюджетів, одним із основних завдань якої проголосив децентралізацію управління коштами. Проте водночас - посилив їх централізацію через Мінфін.
Внаслідок такого суперечливого управління бюджетним справлянням розбалансовано систему управління профтехучилищами Львівщини, Харківщини та Києва, оскільки обсяги держзамовлення на підготовку робітничих кадрів визначаються Мінекономіки та МОН, обсяги видатків – Мінфіном, а власне, фінансуються вони місцевими органами влади.
Цільові видатки, спрямовані на підготовку робітничих кадрів, не вирішили проблеми забезпечення ринку праці потрібними спеціалістами. Так, у Харківській області в 2009 році за держзамовленням підготовлено 1107 робітників, а це у 17 разів більше запропонованих вакансій. У центрах зайнятості кількість тих, хто шукає роботу будівельника, монтажника, ремонтника, у 8 разів перевищує наявність робочих місць.
Розподіл Мінфіном „цільових видатків” не сприяв раціональному і справедливому вирішенню проблем у соціальній сфері.
Протягом минулого року Державна цільова програма “Цукровий діабет” на 2009-2013 роки була під загрозою зриву. Ще в серпні інсулінозалежні діти та дорослі восьми регіонів України могли залишитися без життєво важливого препарату.
Причина та ж сама – неякісне планування і доведення Мінфіном (заступник міністра А.І. Мярковський) показників цільових видатків на лікування хворих на діабет. Довелося терміново вносити зміни до закону про держбюджет, щоб виділити обласним фінансовим управлінням додаткову дотацію в сумі 160,0 млн. гривень.
Відсутність чітких методик, правил формування обсягів „цільових видатків„ та звітності про їх здійснення призвела до безвідповідальності як центральних органів влади (які правою рукою таки децентралізували певні фінансові потоки), так і місцевих (яким лівою рукою урядовці виділяють кошти в обсягах, що недостатні для реалізації державних програм і делегованих повноважень). Отже, право витрачати цільові кошти не завжди передбачає право самостійно ними розпоряджатися.
Прес-служба Рахункової палати